Позбавленим колишньої величності та мужності постає один із героїв стародавніх міфів у п'єсі Ф. Дюрренматта "Геркулес і Авгієві стайні". Руйнуючи первісну високу семантику, автор ставить під сумнів міфологічний світогляд взагалі, акцентуючи, що "час окремих героїв безперечно минув і прийшла епоха анонімної тоталітарної системи, перед якою є безсилим навіть античний персонаж" [13, 117]. Беручи за основу тезу "гротеск як обличчя невиразного світу" [17, 214], письменник відмовляється від запобігливості у трансформації загальновідомих персонажів, віддаючи перевагу пародійній інтерпретації.

Відповідно, в оповіданні "Смерть піфії" письменник створює вустами дійових осіб багатоступеневий дописаний апокриф життя Едіпа, не даючи кінцевого варіанту істинних подій. Розслідування, проведене головними героями оповідання, залишає невирішеним питання про співвіднесення у міфі правди та фантазії, тобто автором акцентується провідна роль категорії пам'яті в апокаліптичні періоди історії людства. В одному образі поєднуються одразу декілька рівнів "реальності". Минуле, міфічне у сучасного автора набувають зовсім іншого звучання, відтворюючи нові ідеї. Переможцем у створеному письменником жахливому світі фальші та брехні виступають ті сили, що намагаються зрозуміти механізми насилля, маніпуляції людською свідомістю, люди, які прагнуть дослідити першопричини подій, позбавити їх завіси таємничості.

Неабияке значення в трансформаціях традиційних сюжетів та образів Ф. Дюрренматтом відводиться "містифікованому" часу та простору, який звільняє автора від необхідності слідувати за реаліями давнього міфу. Велика кількість анахронізмів, часових інверсій присутня у п'єсі "Ангел приходить до Вавилону". Цілком природно у простір комедії вписуються "афишные столбы" [3, 86], "интуристы" [3, 95], "кирпичные заводы" [3, 98], "частный предприниматель" [3, с. 98], "налоговый инспектор" [3, 98]. Сучасні реалії відчуваються у рекламному лозунгу: "Коровье молоко - путь к прогрессу" [3, 99]. Власне місто Вавилон у інтерпретації Ф. Дюрренматта виступає символом мегаполісу доведеного до абсурду, це уже не давнє місто, а модернізоване, зображене у пародійній формі сучасне місто. Тобто автор не обмежується певними соціально-історичними координатами, він пов'язує конкретну міфологічну ситуацію з одвічними проблемами, сутністю буття, створюючи особливу глибину і перспективу.

Давній міф з позиції світогляду людини ХХ ст. розглядається також у комедії "Геркулес і Авгієві стайні". Міфологічні Геркулес, Деяніра, Авгій оперують категоріями, що відомі нашому сучаснику. Примітним є те, що вони знають і зміст міфів про самих себе, що надає неоднозначності дійству взагалі, а власне дійові особи виступають акторами, які лише грають певні ролі. Їх театральна гра не може вийти за рамки загальновідомої міфологічної ситуації. Ця визначеність вносить трагічний відтінок у контексті пародійної інтерпретації. Хоча місцем дії комедії можна визнати спочатку Фіви, а потім давню Еліду, дане визначення носить умовний характер, оскільки уже з перших рядків автором акцентується театральність дійства, коли один з персонажів проголошує: "Мы попытаемся рассказать вам историю, которую никто до нас не решался показать в театре" [4, 416]. Підкресленою схематичністю дії Ф. Дюрренматт спрямовує увагу глядача на площину ідей.

Місце дії в оповіданні "Смерть піфії" подається крізь призму марення вмираючої провидиці. Події у творі проектуються на символічний образ обшарпаного святилища, пронизаного отруйними парами (це святилище має здатність то зменшуватись до розмірів невеликої печери, то вміщати у собі цілий світ), де час існує за власними законами, він то стрімко мчить, ковтаючи роки життя піфії, то зупиняється в її роздумах. За своєю суттю, це святилище являє собою "проміжну зону" між світом живих і мертвих, між міфом і реальністю.

Позбавленим хронологічної визначеності є час і у п'єсі "Портрет планети", в якій письменник відмовляється від однієї сюжетної лінії, використовуючи кінематографічну техніку швидкого монтажу, де один кадр замінюється іншим, утворюючи єдину картину. Окремі епізоди з історії людства об'єднуються навколо спільних традиційних персонажів Адама, Єви, Каїна, Ади, Авеля, Цілли, Єноха, Наеми, що являють собою так звані основи, на які приміряються долі та характери людей різних епох. Але традиційні образи втрачають свою релігійну семантику первісних людей (Адам та Єва), братовбивці (Каїн) та ін. Вони виконують у п'єсі багато соціальних функцій, проте перші проголошені ними ролі є ролі богів. Фактично, Ф. Дюрренматт прирівнює богів та людей. Власне біблійні імена головних героїв визначають універсальне звучання твору, що являє собою "реквієм по нерозумному людству, сатиричну пародію на його історію від Адама до наших часів" [12, 173]. Повторюваність імен діючих осіб у кожній сцені призводить до символічної втрати індивідуальності персонажів, тобто зло у п'єсі позбавлене конкретних рис, а увага концентрується на його закономірностях. А події у п'єсі переміщуються із суспільства канібалів у доброчинне сімейство, потім у божевільню, на поле бою, у перукарню, наркотичний притон, Космос, комуну, бункер.

Світ з лайна створюється у комедії "Геркулес і Авгієві стайні". Ця субстанція є основою політичної, соціальної система давньої Еліди. З лайна, як з материної утроби, виринають усі персонажі, це матерія, що народжує та поглинає оточуючий світ. Будь-які вчинки здійснюються на підтримку або всупереч постулатам, що пов'язуються із лайном: "Зато мы все здоровы", "Зато мы посещаем храм", "Зато мы древнейшая демократия Греции" [4, 427]. І все це - знаходячись "по уши в дерьме" [4, 427]. Жителі Еліди хоча і називають себе непримиренними ворогами лайна, створюючи численні комітети та комісії боротьби з ним, самі перешкоджають собі у цій