Неабиякого значення у творах Ф. Дюрренматта набуває небесний простір. З небес на землю спускається ангел із божим даром у п'єсі "Ангел приходить до Вавилону". Зокрема, у коментарях до твору автор акцентує "найважливіше" - місце дії, точніше, фон для нього - неозоре небо. Саме небеса є мовчазним свідком беззмістовного людського існування. І не дивно, що Вальтер Йєнс скаже про Дюрренматта: "Небо і земля, земний світ і світ сузір'їв нероздільні у творчості письменника, поетичною метою якого протягом усього життя було підтвердження коперниківських ідей" [2, 89]. Декорацією, що підкреслює всезагальність поставлених автором проблем, у іншій п'єсі - "Портреті планети" - є Чумацький Шлях. Саме до нього спрямовується останній погляд людства в очікуванні катастрофи.

Неузгодженість хронологічних координат більшості творів, суперечливі деталі інтер'єру, підкреслена парадоксальність дають змогу говорити про те, що автор розглядає світ як "величезний театр у дусі масових вистав епохи бароко, життя людське - як виконання кимсь заданої ролі, а життя суспільства - як абсурдний спектакль, поставлений невідомим режисером" [20, 48].

Майже у кожній п'єсі Ф. Дюрренматта присутнім є елемент гри, відповідно до умов цієї гри завжди бодай один персонаж поводиться всупереч правилам. ЇЇ відправною точкою може розглядатись той факт, що персонажі у п'єсах Ф. Дюрренматта можуть змінювати впродовж твору свої соціальні ролі, перетворюючись із обвинувачуваних у судій та навпаки. До персонажів, що виходять за межі соціальної гри, возвеличуються над нею можна віднести злидаря Аккі ("Ангел приходить до Вавилону"), Геркулеса ("Геркулес і Авгієві стайні"), Тіресія ("Смерть піфії"). Це образи, які створюють власну філософію життя, йдуть всупереч загальноприйнятим нормам.

Так, життєві переконання Аккі подаються у формі маками, де лунає типова для літератури ХХ ст. тенденція "Чтоб устоять в этом мире, братцы, надо в нем сперва разобраться" [3, 142]. Тіресій, відшуковуючи зерно правди у давніх міфах, розглядає безкінечні варіанти подій, що призвели до трагічних результатів. Геркулес виступає руйнівником закостенілих уявлень про власну героїчну сутність.

У центрі уваги Ф. Дюрренматта опиняються виняткові, кризові моменти міфологічних та біблійних сюжетів. В основі п'єси "Геркулес і Авгієві стайні" - найсуперечливіший з подвигів, п'ятий, у відповідності з яким герой очищає від лайна стайні царя Авгія, виторгувавши собі у якості винагороди десяту частину царської худоби [11, 278]. Неоднозначність твору базується уже на власне виборі автором подвигу для зображення, оскільки саме цей вчинок Геркулеса не був зарахований богами до розряду героїчних, тому що здійснювався за певну плату. Ситуація ще у міфологічному варіанті містить у собі відтінок двоїстості, ганебності. Автор підкреслює глибину "падіння" героя демонстрацією жалюгідного матеріального становища Геркулеса (Полібій зауважує: "Вы кругом в долгу! Банкиру Еврисфею должны? Должны. А опекунскому управлению, а архитектору Аясу, а портному Леонидасу?.. Всему городу должны, высокочтимый." [4, 422]). Основна увага концентрується на підкресленні звичайності, прозаїчності "найбруднішого" діяння героя. П'єса "Ангел приходить до Вавилону" вибудовується навколо передісторії створення Вавилонської башти. Описуючи причини "самой безумной затеи человечества" [3, 175], Ф. Дюрренматт зображує динаміку деградації вавилонського суспільства. У "Портреті планети" нагромаджуються епізоди з історії людства, що ведуть до апокрифічного завершення, а в оповіданні "Смерть піфії" зображено останній день із життя дельфійської жриці.

Основним мотивом більшості комедій Ф. Дюрренматта є дивне відчуття байдужості. Особливо виразно дане твердження простежується на основі комедії "Ангел приходить до Вавилону", де цей мотив зазнає градації від людської байдужості до божественного дару до байдужості Бога по

223

відношенню до власних творінь, що руйнують прекрасну планету. Людина виявляється самотньою та розгубленою у цьому світі, у пошуках правильного рішення вона віддає перевагу зовнішнім атрибутам соціальної приналежності, відмовляючись від моральної сутності. Цинічність, байдужість звичайної, "середньої" людини по відношенню до подій, що відбуваються простежується також у п'єсі "Портрет планети".

У своїй творчості Ф. Дюрренматт використовує різні форми та способи переосмислення загальновідомого матеріалу. Проте, як відомо, "у художній практиці рідко зустрічаються чисті варіанти трансформації класичного матеріалу" [14, 71]. Швейцарський письменник віддає перевагу "вивертанню", апокрифізації традиційних сюжетів та образів. Форма дописування (поряд із апокрифізацією) активно використовується у п'єсі "Ангел приходить до Вавилону", комедії "Геркулес і Авгієві стайні". Неабиякого значення автор надає і заголовкам власних творів. Так, символічною є назва твору "Смерть піфії", де дефініція "смерть" уособлює завершення епохи наївної віри в античних героїв та богів, тобто певним чином ставиться під сумнів історія людства. А назва "Портрет планети" підкреслює правомірність порівняння творів Ф. Дюрренматта із гротескним дзеркалом, "яке збільшує та шаржує зображення, але не змінює його суті, дзеркалом, в якому не те щоб без прикрас, але із жахливою достовірністю "відображено століття та сучасну людину" [20, 44].

Таким чином, швейцарський письменник у своїх творах крізь призму традиційних сюжетів вибудовує "портрет" сучасного суспільства. Іронія у ставленні автора до загальновідомих