Постанова від 19 липня 1929 року вже напряму стосувалась “Червоного шляху”. На цей раз привернув до себе увагу твір маловідомого автора П. Ванченка “Оповідання про гніду кобилу” (1929, 3, 18-28). Він просякнутий неприхованою гіркою іронією стосовно обіцяного всенародного “благоденствія”, що нестиме при соціалізмі. Партійні “благодійники” настільки були налякані, що постановили не лише догану І. Куликові як постійно працюючому в редакції, але й:

А) конфіскувати примірники “Червоного шляху”, які ще не продані;

Б) доручити ЦК переглянути склад редколегій всіх (!) журналів.

1930 рік партією було використано для нагнітання обстановки в Україні, а саме – для “встановлення” зв’язку між СВУ і “шумськізмом”. У 1932 році “Червоний шлях” з номера в номер друкує статтю М. Рубача “Буржуазно-куркульська націоналістична ідеологія” під маркою “демократії трудового народу” (№5-8), в якій склалося М. Грушевського.

Про початок 30-х П.Панч –відповідальний секретар журналу, -писав у спогадах :”Продовжував існувати у столиці тільки позагуртковий журнал “Червоний шлях”, який злі язики назвали лантухом. Колишніх членів ВАПЛІТЕ, а потім Пролітфронту , він не задовольняв. Хотілось чогось нового”. Панч П. Твори:В 6т.-К.:Дніпро, 1983.-С. 204.

У другий період діяльності журналу(1930-1936рр.) він зазнав не лише якісних, а й кількісних змін. Більшу частину журнальної площі починають займати постанови , матеріали з’їздів, виступи вождів та ідеологів, такі як : А. Хвиля “За творення великого мистецтва соціалістичної доби”, К. Сторчак “За марксистсько-ленінську чистоту в літературі , проти ворожої контрабанди ”, статті С. Косіора , П.Постишева, М. Попова , С. Щупака, І. Кириленка, Г. Петровського.

Одним з негативних факторів на шляху плідної діяльності часопису були постійні зміни серед редакторського колективу. Такі необгрунтовані службові переміщення не давали зосередитись на роботі , позбавляли впевненості в завтрашньому дні. Перші 5 номерів вийшли за редакцією Г. Гринька . З 6 номеру 1927 року до 1 номеру 1925 р. місячник виходив за редакцією О. Шумського. З 1927 року “Червоний шлях” виходить за редакцією В. Затонського. З №2 у 1930 році керівництво журналом переходить до Н. Калюжного. Склад редколегії звужується. В 1933 р. відповідальним редактором став колись звільнений М. Яловий . З ним співпрацювали В. Кузьмич, Д. Гордієнко, О. Копиленко, м. Майський, В. Меллер, О. Слісаренко. З №7 відповідальним призначено І. Кириленка в складі ( редколегії відносно сталому :Д. Галушка, О. Вишня, Г. Епік, П. Панч, П. Тичина, м. Ткач Н. Чередник).

З різних причин КП(б)У маніпулювала людьми, що працювали в “Червоному шляху”, своїми незліченними постановами , призначаючи одних і звільняючи інших. Понад усе партійні наглядачі боялись прояву незалежного мислення і пильно слідкували за тим , щоб ніхто не збочив з “червоного шляху українського культурного будівництва”. Редакційна стаття \\ Червоний шлях.-1923.- №1.-С. 5. Прояв «буржуазного націоналізму» був одним з тих «семи смертних ргіхів», за який карали найсуворіше. Вже тільки той факт, що троє головних редакторів журналу в недалекому минулому були членами так званої партії бототьбистів (Н. Калюжний, Г.Гринько, О. Шумський), дав широкий простір для оргвисновків.

З кінця двадцятих політична ситуація змінюється так, що особа редактора перестає бути визначальним фактором роботи журналу. Незалежно від того, хто керував редколегією: Н. Калюжний, М. Яловий чи І. Кириленко, вони не могли сутєво змінити рівень «Червоного шляху», що неухильно йшов на спад. У ці роки будь- яка діяльність суворо регламентувалась партійними дерективами, зводячи до мінімуму простір ініціативи. Посада керуючого літературно- художнім журналом втрачала творчий елемент і перетворювалась суто на адміністративну. Тому в останій рік роботи «Червоного шляху» в його редколегії нараховувалось лише двоє працівників.

У зв’язку з наступом режиму у 30-ті роки часопис змінює творче обличчя. На його полотні тепер вимальовується похмура картина ідеологічного диктату, схематизму, кон’юнктурності, коли навіть поодинокі нескоренні особистості ставали ледь чутним відлунням самих себе. Під впливом жорстокої уніфікації та регламентації творчості у ньому запанувала доктрина соцреалізму, порушувана одиницями.

У зв’язку з наступом режиму часопис змінює творче обличчя. На його полотні тепер вимальовується похмура картина ідеологічного диктату, схематизму , кон’юнктурності, коли навіть поодинокі нескоренні особистості ставали ледь чутним відлунням самих себе. Під впливом жорстокої уніфікації та регламентації роботи у ньому запарувала неподільна доктрина соцреалізму, зрідка порушувана одиницями. Серед кращих творів 2 періоду можемо назвати новели О. Слісаренка, повість М. Хвильового “З лабораторії ”, мисливські нариси Б. Антоненка-Давидовича, поему М.Бажана “Трилогія пристрасті”.

Йдучи шляхом деморалізації , деестетизації, літиратура втрачає свою питому рису – гуманізм. Один з номерів «Червоного шляху» відкривається оповіданням П. Постишева «Таяка»(1934, 12, 1 -6). За словами І. Кошелівця «сатрапа, жорстокішого від Постишева, Україна не знала за свою історію колоніального животіння під Москвою». Кошелівець І. Літературний процес дещо з віддалі. –Париж, 1991. –С. 31.

А коли до письменників себе зараховують кати, годі чекати від літератури людяності.

Художні втрати і деформації чи ненайбільше торкалися П. Тичини. В “Червоному шляху”, посуті, зустрічеємо двох Тичин : “дочернігівського” і “післячернігівського”. Гливина його падяння була пропоційна висоті його таланту. Але даремно шукати тут закономірності. П. Тичиа був поетом занадто