НОВИННІ ЗМІ І ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПОЛІТИКА

У цьому розділі ми зробимо короткий огляд інституційних характеристик новинних ЗМІ за умов розвиненого ліберального демократичного суспільства. Цей огляд забезпечить нам засади для подальшого аналізу в тих розділах, де висвітлюватимуться теоретичні погляди на засоби масової інформації та демократію, теорії впливу на зміст новин і впливу новин на політичне життя.

Політичний зміст та практика роботи засобів масової інформації за умов ліберального демократичного суспільства залежать від загального середовища та умов, за яких доводиться функціонувати ЗМІ. Це середовище надзвичайно складне і до того ж його поступ відбувається в рамках індустріальної капіталістичної економіки. Самі по собі засоби масової інформації можуть розглядатися з кількох точок зору: як галузь економіки, як культурні інституції та як технології. Кожна з ролей вимагає від ЗМІ певного комплексу часом суперечливих характеристик. Ми розглянемо ці характеристики у двох загальних розділах. У першому з них буде розглянуто умови роботи систем новинних ЗМІ, включаючи політичні та законодавчі обмеження і схеми підтримки інформаційних інституцій, загальні економічні реалії індустрії засобів масової інформації (включаючи структуру власності, надходження від реклами та ринкові структури) і потенційні джерела диверсифікації в рамках систем новинних ЗМІ. У другому розділі коротко розглянуто зміст політично заангажованих новин, проаналізовано, "що може стати новиною" як у звичайній ситуації, так і під час політичних виборів і кампаній.

Умови функціонування засобів масової інформації

Політичні та законодавчі умови

Політичні та законодавчі умови, за яких доводиться працювати новинним ЗМІ, істотною мірою формуються на підставі багатосторонніх та багатофакторних взаємозв'язків між державою та засобами масової інформації. Під "державою" ми розуміємо сукупність різних, пов'язаних між собою гілок влади, у тому числі бюрократичну (чиновники та установи, що займаються регулюванням та забезпеченням різних державних програм), політичну (реалізація державної політики через виборних представників та політичні партії) та судову (розв'язання законодавчих суперечок незалежними органами суду). Крім того, державна влада може здійснюватися на кількох рівнях: місцевому, регіональному, національному та міжнаціональному. Таким чином, часто те, що є правильним для однієї із сторін, що репрезентують державу, може виявитися хибним з точки зору іншої сторони. Тому там, де існують державні органи масової інформації, держава постає з одного боку, як регулююча структура, а з іншого - у певному розумінні є конкурентом щодо інших новинних ЗМІ, хоча за доби приватизації та скорочення урядових видатків державні засоби масової інформації часто є надто слабкими, щоб скласти іншим реальну конкуренцію.

Завдяки багатогранності самої держави роль новинних ЗМІ також є дуалістичною і часто внутрішньо суперечливою. З одного боку, вони є звичайними підприємствами, а з іншого - трибуною для вільного висловлювання і демократичної комунікації. Така подвійна роль певним чином впливає на формування політичного і законодавчого середовища, в якому доводиться працювати засобам масової інформації.

Ми розглядатимемо це середовище з чотирьох точок зору, які відрізняються одна від одної, але часто перекриваються: 1) державно-приватна дуалістичність інформаційних інституцій; 2) об'єктивність і заангажованість у практиці новинних ЗМІ; 3) їхня формальна незалежність від держави; 4) регулятивна структура, як результат взаємодії сукупності всіх чинників. На тлі зазначених підходів ми аналізуватимемо протиріччя між засобами масової інформації як бізнес-структурами і ЗМІ як демократичною трибуною, а також способи розв'язання цих протиріч.

Державно-приватна дуалістичність

Як зазначає МакКвейл, товари, що постачаються, і послуги, що надаються в результаті діяльності засобів масової інформації, з одного боку є товарами і послугами індивідуального споживання у тому розумінні, що їх споживають для індивідуальних потреб, вони перебувають у приватній власності і їх використовують для одержання прибутку, а з іншого - суспільними, у тому розумінні, що вони необхідні для процесу демократичної комунікації в рамках держави (McQuaіl,1994,154). Суспільно-індивідуальна або державно-приватна дуалістичність є важливою соціальною характеристикою, яка окреслює головну історико-політичну функцію засобів масової інформації за умов демократичного суспільства - підтримку демократії шляхом обміну інформацією та ідеями. Таким чином, інформаційні системи є державно-приватними не лише за своїми функціями, вони часто містять елементи обох типів у своїй організаційній структурі та структурі власності.

У рамках сучасного суспільства інформаційно-новинні ЗМІ можуть бути суто державними (тобто такими, в яких всі права власності належать урядові або іншим державним інституціям), суто приватними або змішаними. У найліберальніших демократичних суспільствах застосовують інформаційні системи змішаного типу, державні та приватні елементи яких діють у різних секторах. Так, газети тяжіють до приватної форми власності, а телевізійні і радіомовні корпорації завдяки своїм унікальним можливостям охоплення масової аудиторії та історичній обмеженості (про цей аспект ми поговоримо у подальших розділах) часто створюють за участю держави. У деяких країнах (наприклад, Великобританії та Канаді) телебачення та радіомовлення здійснюють державні компанії, фінансовані державою й зобов'язані виконувати певні важливі для держави функції або додержуватися певних норм (різні моделі мовлення ми розглянемо у наступних розділах). У будь-якому разі державні телевізійні і радіомовні корпорації зберігають певну незалежність від чергового уряду.

Ще одним різновидом суспільних засобів масової інформації є некомерційні інформаційні структури. Вони не фінансовані державою і не є приватними підприємствами, створеними для одержання прибутку. Інколи ці засоби масової інформації називають "громадськими" (cіvіc medіa) (Curran, 1996b, 108). До цієї групи належать "підпільна" або альтернативна преса, "піратське" радіо, муніципальне кабельне телебачення, видання професійних спілок та ЗМІ, зорієнтовані на специфічні групи населення (жінок, етнічні меншини тощо) (McQuaіl, 1994, 132). Кюрен поділяє ці засоби масової інформації на три рівні: перший складають