Перш ніж переходити власне до Івана Франка, необхідно роз'яснити термін "інтелігенція". Згідно з "Радянським Енциклопедичним словником" (1984), "інтелігенція (від латинського intelligens - розумний, мислячий) - суспільна верства людей, що професійно займається розумовою, переважно складною творчою працею, розвитком та розповсюдженням культури." "Інтелігенція неоднорідна, - читаємо далі, - за своїм складом і належить до різних суспільних класів, інтереси яких вона осмислює, обслуговую та виражає. Передумовою виникнення інтелігенції був розподіл праці на розумовий та фізичний."

Галичина в середині ХІХ століття не мала сформованої, впливової національної інтелігенції, що могла б обороняти інтереси українського етносу, творити українську національну культуру, берегти її набутки та адаптувати до української ментальності культурні досягнення сучасності. Феноменові галицького "тирольства" (за назвою іншого етносу - тирольців, чия відданість австрійському, а згодом австро-угорському урядові стала притчею) присвячено багато досліджень. Ми ще неодноразово повернемося до цієї проблеми, позаяк саме вірність галичан (як селянської бідноти, так і національної інтелігенції, духовенства) Габсбургам була однією з величезних перепон на шляху до великої і примарної мети, що їх не зміг здолати Іван Франко. Наразі ж констатуємо факт, що внутрішньоетнічної напруги, пожвавлення, що могло б спровокувати змагання галицьких українців за їхні національні права з подальшим культурним піднесенням, не відбувалося в Галичині аж до "Весни народів" 1848 року. Гуманний (в порівнянні з наявним в Російській імперії) інститут кріпацтва, практична відсутність національної дискримінації вигідно відрізняли багатонаціональну Австро-Угорську імперію від інших імперій Європи. Низький культурний рівень галичан зумовлював політичну пасивність. Ситуація дещо змінилася у 1848 році, але прогрес у 1850-70-х рр (до приходу Франка у політичне та культурне життя Галичини) передусім стосувався розповсюдження серед простого люду москвофільських настроїв. Осередком москвофільства була греко-католицька церква, якій також судилося у XVII-XIX століттях бути колискою української культури в Галичині. Представники греко-католицького духовенства, єдина серед галицького українського люду тотально освічена верства, мали необмежений моральний вплив на простий народ. Таємно спонсоровані (морально і матеріально) царською Росією, вони покладали великі надії на "визвольні місії" Росії у Закавказзі та на Балканах, втовкмачуючи своїм парафіянам віру у скорий прихід "білого царя" для визволення руського люду і возз'єднання з могутньою імперією. Москвофільство було провідною ідеологією в Галичині аж до початку ХХ століття, воно глибоко вросло в свідомість декількох поколінь, і це треба визнати, хоч як привабливо поряд з москвофільськими виглядали набагато прогресивніші народовська та радикальна течії.

Східна Галичина була споконвічною ареною національної конфронтації між двома етносами - русько-українським та польським, що однаково затято претендували на цю землю. Після кінцевого розподілю Речі Посполитої в 1796 році українські землі, що потерпали від жорстокої і безкомпромісної польської влади, потрапили під владу двох імперій - Австро-Угорської та Російської. Слід зазначити, що в Галичині ані до, ані після "весни народів" національна дискримінація не була легітимною, і фактичної зверхності поляків над русинами не існувало. Залишалася зверхність традиційна: поляки мали доволі згуртовану і потужну національну інтелігенцію, протягом ХІХ століття неодноразово переживали вибух піднесення культури та національної свідомості, не втрачали надії на власну державність, тим часом як русини були уяремлені з князівських часів, інтелігенції та національної ідеології не мали споконвіку і мали за взірець "старшого, сильного брата" - сусідню Росію. Польським за складом було населення найбільших міст Галичини, польським був Львівський університет, друкувалися польські книжки, півстоліття практики видання польськомовної преси, що орієнтувалася на європейські зразки, давалися взнаки у порівнянні із молодою (з 1848 року) русинською пресою. Отже, питання про "галицьку інтелігенцію" можна було б вирішити казуїстично: вона існувала практично завжди, у другій половині ХІХ століття мала досить високий культурний рівень та потенціал і була польською, принаймні за мовою (до польськомовної інтелігенції входила значна частина полонізованих українців).

Інший прошарок інтелігенції, представлений здебільшого чиновництвом та військовими, складали німці, вірніше - шваби (німецька народність Австрії). Німці заохочувалися до переїзду на "креси" та роботи в державних установах, крім того, обов'язково німецьким був офіцерський склад таємної поліції. Але, почуваючи себе панівною нацією, німці відмовлялися асимілюватися з місцевим населенням, а якщо така асиміляція відбувалася, то переймалася польська (як безперечно вища за рівнем), а не русинська культура. Під час піднесень австро-угорської демократії німецькі чиновники кілька разів замінювалися "місцевими" (поляками, як правило), затим поверталися. Через свою малочисельність та віддаленість від простого народу німці справляли невеликий вплив на галицьких українців.

Вищу освіту галицька молодь здобувала, як правило, у Віденському університеті або в одному з двох славетних на той час польських: недавно створеному Львівському та одному з найдавніших в Європі - Ягеллонському у Кракові. Невелика група москвофільської інтелігенції посилала своїх дітей здобувати освіту університетах Російської імперії: Київському, Московському тощо.

Отже, за рівнем розвитку двох провідних суспільних верств, що могли б в умовах Австро-Угорської імперії зберегти національну культуру - аристократії та буржуазії - галицькі русини-українці значно поступалися іншим народам імперії, і передумов для створення повноцінної русинської національної інтелігенції до 1870-х років майже не існувало. Активність просвітницьких гуртків 1830-40-х рр (серед них найвидатніший - "Руська трійця" Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького) втопилася у традиціоналізмі та тотальному етнографізмі. Альманахи, що випускалися в ці роки,