В цілому цей погляд справді є надзвичайно прогресивним. Для порівняння наведімо цитати з "Діла", яке визначало завданням інтелігенції "боронити наш народ від всякого винародовлення, будити почуття руської народності в найширших кругах, домагатися згоди й єдності всіх русинів для боротьби з недругами - хитрим євреєм і гордим ляхом, рятувати дорогі останки нашої батьківщини".

Але загальна слушність та гуманність Франкових роздумів щодо ролі інтелігенції не означає відсутність в них революційно-марксистського підтексту. Адже найпершим завданням нової інтелігенції він вважає "приготувати будущих робітників коло поступового двигнення народу, приготувати ту широко образовану, твердої волі громаду, котра зможе те тільки з щирими чуттями піти в народ, але заразом зможе сильними руками порятувати його... " Ніяких планів щодо порятунку українського народу (від Австро-Угорщини? Польщі? Самого себе?), окрім загальних марксистських теорій, Франко і його товариші не плекали.

Ще одна позиція, що фарбує у сумнівний колір нову Франкову програму розвитку інтелігенції: одним з її головних завдань він вважає роз'яснення народові, "як можна уладити господарську асоціацію". Комуністичні догми Марксового вчення були настільки недоречні у історичному та соціальному контексті Галичини 1881-82 року, що навіть сам Франко, говорячи про статтю, що містила наведену цитату, писав: "Будую піраміду з болота".

Як уже було зазначено, "Світ" за самою атмосферою свого видання був кризовим журналом. Раз у раз матеріали, що в ньому публікувалися, ставали дедалі менш приступними для звичайного читача, Белей, безсилий під час відсутності Франка, допускав до друку статті, що радше були глибокими академічними розвідками, а не науково-популярними творами. Зрештою "Світ" дійшов до свого логічного завершення, Белей перейшов на більш "хлібне" місце в газету "Діло", і та якісно нова для Галичини преса, яку радянська критика звала "революційно-демократичною", замовкла на вісім років. У 1886 році Франко планував, як логічне продовження "Друга" - "Громадського друга" - "Дзвона" - "Молота" - "Світу", розпочати видання журналу "Поступ", але цьому завадила фінансова та політична ситуація. У 1882-1890 роках Франко займається літературною творчістю, за його сприянням виходять альманахи "Ватра" (ред. В. Лукич), "Перший вінок" (ред. Н. Кобринська та О. Пчілка), збірка "Веселка", матеріали для якої на прохання Франка зібрали київські студенти. Як це зазвичай бувало в Україні ХІХ століття, альманахи стали простим способом продовження журналістської діяльності без відповідальності, яку накладає на редакцію періодичне видання.

РОЗДІЛ 5

Франко і видання русько-української радикальної партії

У 1889-1890 роках завдяки політиці замирення та порозуміння, що її провадили лідери народовської партії Барвінський, Романчук, Вахнянин та інші, в Галичині відбувається значне національне піднесення. Пішовши на компроміс з австрійськими та польськими властями, народовці добилися надання українцям права відкривати власні школи та магазини та займати державні посади, а також створювати власні політичні партії. Поступкою з боку народовців (і неабиякою!) було припинення усякої ворожнечі щодо поляків та обіцянка вплинути в такому ж дусі на народ та українську інтелігенцію. Це був прогресивний крок, який гаряче підтримала громадськість ("ліберально-буржуазна", в інтерпретації марксистів) в обох Українах. Успіх народовців у цій акції, що мала назву "нова ера", обіцяв в недалекому майбутньому їхній повний тріумф на суспільно-політичній царині. Отже, в галицькому суспільстві закономірно заворушилися політичні опоненти народовців - радикали.

Русько-українська радикальна партія, заснована у 1890 році, була однією з сфер діяльності Франка, які радянською наукою або замовчувалися, або виправдовувалися "ідейними помилками" або непричетністю Франка до подальшої долі партії (яка проіснувала до 1939 року). Адже в порівнянні з поглядами Франка кінця 1870-х років це був різкий ухил від марксистської лінії. Партія називалася "хлопською", хоч організована була практично без участі селян; до неї ввійшла радикально налаштована інтелігенція, а також представники інших політичних платформ, яких об'єднувало одне: протест прости "нової ери". Отже, маємо партію, створену "в знак протесту". Одначе був проголошений курс орієнтації на селянство, і основним зайняттям радикальної партії була агітація проти "нової ери" серед простого народу.

1 січня 1890 року Франко та Павлик організували журнал "Народ", що проіснував рекордно довгий для видань радикалів час - п'ять з половиною років. "Народ" був "журналом громадсько-політичним і почасти науково-популярним". Художній літературі в журналі відводилося мало місця (позаяк тепер у радикалів була конкретна мета, конкретний противник, отже, пропаганда та агітація вимагали докладання набагато більших сил). На третьому році видання художня література з "Народу" зникла зовсім: це було практично перше видання в Україні, що стало повністю публіцистичним.

Кожен номер журналу відкривався передовою статтею, написаною кимось з членів редакції (відповідальним редактором був Франко, видавцем - Павлик). В журналі друкувалися, крім них, Леся Українка, П. Грабовський, В. Стефаник, Н. Кобринська, Л. Мартович, О. Кобилянська тощо. Крім того, виправдовуючи свою орієнтацію на "хлопство", радикали запросили до співпраці кореспондентів з-поміж селян. У перші роки свого існування "Народ" дуже часто публікував листи та кореспонденції селян (до того ж