важливо з’ясувати контекстуальну закономірність нового повідомлення, рух, переходи змістів, розчленованість нової побудови на окремі змісти, підкріплювану інтонаційно-пунктуаційними засобами. Так, якщо в розглядуваному прикладі анулювати тире, змінити інтонацію, виключивши її завершальний елемент після слів айтматовська сув’язь часів, то утвориться єдине найменування айтматовська сув’язь часів від легенд до космічного погляду на героїв. Відбувається помітна семантико-синтаксична перебудова (від речення - до словосполучення), явно не на користь осмисленості речей, про які мовиться. Тобто таким чином ми порушуємо хід міркувань автора, тоді як виділення самостійної предикативної одиниці узгоджується з логікою викладу.
Обсяг відокремленої конструкції, природно, має певне значення у з’ясуванні того, чи не є ця конструкція окремим самостійним реченням, та все ж цей аспект не основний. Головне - виявлення функціонально-змістової самостійності цього звороту й навіть слова. В книзі "Речення і його відношення до мови та мовлення" В.О.Зв’ягінцев слушно підкреслює, що представником думки у мові є смисл. Із цього погляду "зміст є ознакою речення, - якщо зміст наявний у послідовності слів і навіть в одному слові, є й речення, якщо немає змісту, то немає й речення”[48].
Ця закономірність підтверджується тими випадками, коли в синтаксичній побудові відокремлюються слово або словосполучення, яке, здавалося б, є компонентом звичайного лінійного розширення речення. І в той же час він підкреслено обмежений (із допомогою тире, наприклад) від основної частини. Цей ком-позиційно-інтонаційний розрив створює нове змістове членування: перша частина осмислюється як самостійне повідомлення, затим самостійним постає й відокремлений компонент, бо з його допомогою виражається зміст, що базується на змісті першого, але обертає його вже в новий змістовий аспект. Розглянемо приклади: Сумніви переймали. Чи має право писати? Що до цієї історії іншим? А чи вона потрібна - як чужий досвід, хай і тяжкий, як урок?; Корабель доставив у Гавр 142 кубометри сибірської модрини - для відновлювальних робіт; Велика відповідальність тих, хто жив поряд, - відповідальність перед людьми, перед часом. Маліка Сабірова належить не тільки своїй сім’ї, вона - частина спільного духовного багатства. Не можна про це забувати - нікому; Актор виростає з уміння трудитися - не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності - з внутрішньої потреби своєї; Життя випробовує нас екстремальними ситуаціями, так само як і звичайним побутом. Іноді ми не витримуємо одного, іноді - іншого. А люди повинні залишатися людьми - за всіх ситуацій. В імя тих, кого ми любимо або любили. В ім’я їхніх і наших ідеалів. Не підмінюючи цінностей справжніх і вічних минущими.
У наведених фрагментах є конструктивно можливим сполучення елементів у цілісні побудови, що не виявляють перервності в змістових зв’язках і відношеннях: вона потрібна як чужий досвід; корабель доставив у Гавр 142 кубометри сибірської модрини для відновлювальних робіт; Не можна про це забувати нікому; Актор виростає з уміння трудитися не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності - з внутрішньої потреби своєї; А люди повинні залишатися людьми за всіх ситуацій.
Розчленування конструкції створює нове співвідношення змістів, а значить, перетворюється й форма: кожна частина набуває ознак предикативності. В першому фрагменті (III фраза) одна предикативна одиниця виражає запит інформації про необхідність ознайомлення читачів з історією, яку хоче оповісти автор, друга одиниця містить з’ясування мети цього ознайомлення (вона потрібна як чужий досвід). У другому фрагменті спершу повідомляється факт доставки у Гавр сибірської модрини, потім - звертається увага, що потрібен цей матеріал для відновлювальних робіт. Третій фрагмент (III фраза): перша предикативна одиниця містить судження про щось принципово важливе, друга говорить про те, що забуття це непростиме нікому. Думка, висловлена в другому реченні, суттєва для даного тексту, оскільки мовиться як про певну нетактовність стосовно того, що пов’язане з пам’яттю про відому балерину Маліку Сабірову, виявили її ж рідні. В четвертому фрагменті перша предикативна одиниця містить судження про основні закономірності становища актора (вміння трудитися) , в другій - розкривається сам характер уміння трудитися (й трудитися треба не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності з внутрішньої потреби своєї). П’ятий фрагмент (III фраза): перше речення виражає судження про те, що має бути завжди властиве людям, друге містить повідомлення про важливу деталь, яка стосується цієї характеристики (їй це має бути властиве за всіх ситуацій). Виділеність елемента за всіх ситуацій зумовлена ще й тим, що раніше мовилося, як життя випробовує нас екстремальними ситуаціями - таким чином підтримується значущість певної смислової лінії. Цей фрагмент містить також іще компоненти, подібні до тих, про які зараз було сказано, але оформлені вони вже окремі фрази: В ім’я тих, кого ми любимо чи любили; В Ім’я їхніх і наших ідеалів. Їх теж можна було б приєднати до складуі одного речення, але спостережене відмежування свідчить про необхідність саме такого розподілу змістів, формування самостійності одиниць у певному змістовому аспекті (в ім’я чого це необхідно).
Завершуючи цю частину, ми хотіли б підкреслити, що відокремлені компоненти являють собою особливу форму вираження змісту, властивого реченню. Ці дуже компактні конструкції, що перебувають у тісному граматичному зв’язку з сусідніми предикативними одиницями, здатні проте виступати в ролі аналогів речення. Такими можливостями наділені відокремлені конструкції, що перебувають у постпозиції щодо опорних змістових елементів і слугують для повідомлення додаткових даних, які, стосуються цих елементів. У конкретних умовах можливе досягнення багатоманітного змістового варіювання, пов’язаного з уживанням