повідомлення, мета яких краще донесення інформації, активний вплив на того, хто її сприймає, вияв авторського ставлення до повідомлюваного. Це реальні факти комунікативного процесу: носії мови прагнуть ефективного, результативного спілкування, звичайно не можуть бути байдужими до того, про що йдеться, й т.п. У мові засобів масової інформації це активне начало спілкування особливо необхідне, важливе, бо виступи журналістів мають бути зрозумілими, переконливими, давати соціальну орієнтацію водночас великому колу споживачів інформації.
Розглянемо спостережувані в тексті супровідні відношення між реченнями.
1.1. Залежні речення вживаються для розширення інформації про компоненти опорного речення або про зміст речення в цілому - повідомлення даних, подробиць про те, що властиве, притаманне тим чи іншим об’єктам, про які мовиться в опорному реченні (предмети, дії, факти її т.п.), що становить ті або інші сторони їхнього існування. Це дає змогу ширше, докладніше, повніше поінформувати про поняття, наведені в опорному реченні, чи про його зміст загалом. Для вияву цих відношень особливо характерний ланцюговий зв’язок, оскільки дальшому розвиткові піддається певний компонент опорного речення - він або те, що його стосується, стають об’єктом розгляду в залежному реченні. Ланцюговий зв’язок здійснюється тут найповніше з допомогою всіх доступних йому засобів:
а)використовується повтор; Лімфоцити поділяються на два типи: Б і Т. Б-лімфоцити виробляють спеціальні білки-антитіла, спрямовані проти мікробів, вірусів або отрут. Т-лімфоцити народжуються в особливому органі - тимусі, таємничу функцію якого вдалося розкрити зовсім недавно".
б) вживаються синоніми, перифрази, родові поняття: В усіх районних аптеках області виділені спеціалізовані автомашини для доставки медикаментів трудівникам відгінних пасовищ і землеробам віддалених масивів. У найбільших тваринницьких районах пересувні аптеки бувають у чабанів не рідше якраз на місяць, а в дні перегону худоби за сотні кілометрів із зимових пасовищ на літні й назад супроводжують їх у дорозі".
в) застосовуються вказівно-замінювальні слова (він, вона, воно, вони в називному та непрямих відмінках, з предметним і присвійним значенням - його, їхній; тут, звідси, де, сюди, коли, котрий що). Наприклад: Створено Карпатський державний природний парк. Він розташований в Івано-Франківській області. Його площа сягає за 47 тисяч гектарів.
1.2. Залежні речення також пояснюють опорне речення, в змісті якого помітна нечіткість, недомовка. Це пояснюється характером інформації, повідомлюваної в опорному реченні - або в ньому містяться малознайомі поняття, що потребують тлумачення, або йдеться про те, що може викликати запитання у того, хто дістав інформацію (чому це сталося? чим не пояснюється? як це слід розуміти? й т. ін.), або ж викладові спеціально надається забарвлення інтригуючої нез’ясованості, аби привернути більшу увагу читача. Розгляньмо фрагмент: У досягненні ефективності виробництва КВС (конструкторський відділ стандартизації) - дуже важлива ланка. Biд неї залежить, зокрема, щоб, будуючи літаки, ми не винаходили велосипед. Поясню. Літак - найхитромудріший виріб із багатьох тисяч вузлів і деталей. Можна винаходити їх наново без кінця, а можна й уніфікувати. Саме заради цієї, доброї справи її здійснює КВС так званий норконтроль розроблюваної документації. Тобто коли для якоїсь ідеї конструкторів раптом виникла потреба освоєння наново великої кількості нормалей (болтів, шайб, гайок і так далі), то КВС, виучивши креслення, повинен підказати, як із вигодою скористатися нормалями, вже виготовлюваними серійно".
Цей фрагмент насичений поясненнями, органічне введення яких свідчить про їхню важливість для зрозумілого викладу того, що може утруднити сприйняття інформації. Розшифровується зміст уживаної героєм нарису абревіатури КВС, потім розтлумачується зміст другого речення, в якому образно-фразеологічна форма висловлювання (не винаходили велосипед) не розкриває конкретного смислу. Перехід до цього роз’ясненя здійснюється за допомогою однослівного речення Поясню що виконує інтегра-тивно-характеризуючу функцію, а потім те підкріплюється сполучниковим компонентом Тобто, що також приєднує одне з наступних речень.
Для створення відношень пояснювання використовується також ланцюговий, тематичний зв’язки. В смисловому центрі пояснювального речення може міститися поняття, з яким у попередньому реченні пов’язана певна неясність. Порівняйте: Ялинку ми запозичили пізніше зі скандинавських країн. А для українців традиційним с дідух. Це останній снопик або пучечок колосків з поля, зібраних наприкінці жнив, так званий "обжинок". Його освячували в церкві на Спаса чи Маковія, зберігали в коморі, на горищі, а перед Різдвом уносили в хату. Коли ж того чи іншого пояснення вимагай зміст речення в цілому, то відповідно наступне речення теж слугує для цього, й між ними існує передусім змістовий, тобто тематичний зв’язок. Як, наприклад, у такому випадку: Найбільше клопотів прибавлялося в косовицю. Сіно потрібно було перетрусити, висушити, покласти в копички, обгородити, щоб ні звір, ні вітер не порозруйнував, щоб дощами не позатікали. Нерідко в цій ситуації основне речення має певний узагальнений характер, і виникає потреба в уточненні, поясненні того, що саме конкретно мається на увазі. В наведеному прикладі теж відчувається це смислове узагальнення, та більш помітне воно в іншому фрагменті: 1655 року Богун уписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни, керуючи обороною Умані, яку не вдалося взяти полякам. Він так укріпив цю фортецю, що польські воєначальники порівнювали її з голландською Бредою, котра вважалася тоді зразком військово-інженерної майстерності. Узагальнення вписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни має бути розкритим через конкретні факти, про які саме й повідомляється в наступному - пояснювальному реченні.
Дуже важливо розуміти необхідність уведення в текст пояснювальних речень, щоб не виникало ніяких перешкод для його сприйняття, розуміння, осмислення. Це особливо стосується публіцистичного, наукового стилів, у яких смислова