Особливо часто варіюються предмети мовлення в разі переліку - багато явищ можна осмислити як такі, що складаються із взаємозв’язаних частин, котрі несуть у собі смислові компоненти цілого. Наприклад, про причину чого-небудь можна сказати одним реченням, а можна використати ряд речень із перелічувальними відношеннями, назвавши таким чином кілька причинних "граней", що розкривають у сукупності цілісне значення причини. Як наприклад: Не варто драматизувати обстановку, - заспокоють нас. Ми починаємо будувати нову школу, й через рік-другий у класах стане просторіше". Так само приблизно відповідає міськвиконком і обуреним батькам, у яких є всі підстави не вірити в обіцянки. По-перше, їх уже раз обдурили. По-друге, рік тому міськвиконком теж клявся розпочати спорудження нової школи - та так і не почав. А по-третє, віднімають шкільні будівлі для всіляких "невідкладних потреб" аж ніяк не уперше". Виділене складне синтаксичне ціле слугує для того, щоб пояснити, чому батьки не вірять обіцянкам щодо поліпшення умов роботи інколи (водночас це ССЦ слугує для підтвердження смислу попереднього речення - про наявність підстав для недовіри).

Якщо в складному синтаксичному цілому з допомогою відношень переліку об’єднуються рівноправні, однотипні за смисловою орієнтацією частини, то за розділювальних, протиставних, зіставних відношень рівноправні речення, котрі входять до ССЦ, характеризуються додатковими відтінками функціонально-смислової залежності. Так, якщо формується смисл "характеристика стану справ" із допомогою перелічувальних відношень між реченнями, то він мовби виростає з монолітної суми окремих смислів; якщо ж відношення розділювальні, протиставні, зіставні, то сумарний смисл складається як неоднорідний, ускладнений власне внутрішньою протидією або своєрідністю взаємодії частин - звідси поява додаткових смислових компонентів у цілісному змісті ССЦ. Повідомлення про стан справ містить суперечливі факти, взаємовиключаючі, різні, несхожі або схожі за якимись ознаками явища.

Складні синтаксичні цілі з відношеннями часової чи просторової супозиції речень (оповідь, опис) схожі, з одного боку, на ССЦ з переліком, - у тому плані, що їм властива однорідність уведених речень. Але, з іншого, вони характеризуються не прямим, безпосереднім додаванням частин, а їх нанизуванням, що відображує співвіднесеність повідомлення з уявленнями про реальну часову та локальну суміжність часткових явищ у складі цілого. Ці ССЦ займають проміжне положення між ССЦ з відношенням складенням та ССЦ з диференціювальним складенням.

Певну мисленнєву основу, точніше сказати, мисленно-прагматичну, мають складні синтаксичні цілі з відношеннями введення між реченнями. З міркувань виділення в якихось моментах розвантаження повідомлення частина його дістає окреме вираження, а потім на чітких логічних підставах (що, природно, дістають синтаксичне втілення) вводиться в структуру, яка "охоплює" весь обсяг повідомлення.

Отже, складні синтаксичні цілі, будучи, як і речення, семантико-синтаксичними одиницями, слугують для вираження цілісних мислених одиниць. Разом із тим речення й ССЦ беруть участь у формуванні комунікативних одиниць. Як ми вже зазначали, з комунікативної точки зору вони виступають елементарними, простими висловлюваннями про предмет мовлення. Термін "висловлювання" має багатоманітне тлумачення. Передусім, поняття "висловлювання" співвідноситься з поняттям "речення". Речення кваліфікується як належне до конструктивного синтаксису, висловлювання - до комунікативного, тому з висловлюванням пов’язуються такі аспекти, як актуальне членування, набуття функцій повідомлення у словоформ, конструкцій, спеціально не призначених для цього"[68]. Далі, висловлювання мислиться як "одиниця членування мовлення-думки", котра, "як правило, вбирає більш як одне судження"[69]. І, нарешті, відоме дуже широке розуміння висловлювання: "Термін широко вживаний для означення будь-якого повідомлення, зробленого мовцем"[70] , "іноді висловлювання являє собою одне слово... та... це може бути також і який-небудь роман на 600 сторінок або науковий трактат такого ж обсягу. Висловлювання - це повна семіологічна реакція"[71]. Гадаємо, традиція вживання терміна "висловлювання", навіть у таких різних смислах, свідчить про його комунікативну спрямованість. Можна погодитись і з тим, що обсяг висловлювання може бути різним - і реченням, і поєднанням речень типу ССЦ, і ще більш укрупненим утвором (але нами не поділяється точка зору про ототожнення понять "висловлювання" й "текст").

ВЛАСНЕ КОМУНІКАТИВНІ ОДИНИЦІ ТА ФОРМИ ТЕКСТОВОЇ СТРУКТУРИ

Розглянуті раніше матеріали дають можливість зробити висновки, необхідні для того, щоб вийти на власне комунікативну "орбіту". Семантико-синтаксичні текстові одиниці породжені необхідністю співвіднести одноактний або багатоактний мисленнєвий зміст з певними мовними побудовами. Оскільки суть повідомлення становить обмін думками, то між семантико-синтаксичними та комунікативно-синтаксичннми одиницями існує щонайтісніший зв’язок. Це й утруднює розмежування незалежних типів одиниць. Сприйняття мовного твору починається зі сприйняття семантико-синтаксичних одиниць, які по ходу ознайомлення, роботи над текстом формуються в свідомості читача у власне комунікативні одиниці. У мовознавстві не дано опису явищ, пов’язаних із виділенням усіх типів семантико-синтаксичних одиниць, а також зі співвіднесеністю семантико-синтаксичних і комунікативних одиниць, робота на цьому рівні читача, дослідника часто має інтуїтивний характер, що може призводити до різних неточностей, огріхів у розумінні тексту - наприклад, у "впізнаванні" складних синтаксичних цілих, осмисленні комунікативної значущості речень і складних синтаксичних цілих і т.д. Категорія власне комунікативної одиниці формується в системі понять мовленнєвого спілкування. Так, кожний текст, мовний твір характеризується темою - тобто спрямованістю його змісту на певне відображення дійсності, а це в свою чергу слугує позначенням основного предмета мовлення в цьому випадку. Текст також реалізує певну ідею, що полягає в соціальній спрямованості його змісту. Реалізація наявних категорій відбувається з допомогою повідомлень про відповідні їм предмети мовлення. Отже, власне комунікативною одиницею є висловлювання про предмет мовлення в тексті.