Висновок також стосується типів масових реакцій на текст при регульованій організованій структурі тексту. В цілому виділяється три типи масових реакцій.

По-перше, реакції виконання - тобто дії інститутів, закладів, установ, груп і окремих осіб, які безпосередньо беруть участь у подіях.

По-друге, реакції втягнення - тобто дії необмеженої, кількості людей, які не є безпосередніми учасниками подій, але судять про них із точки зору своїх інтересів і свого розуміння інтересів, культурних традицій і моральних основ суспільства. Кожна окремо взята реакція другого типу не має суттєвого значення. Але вона здатна викликати резонанс у суспільній думці. Тому в потенції інтегрована енергія реакцій втягування величезна.

По-третє, реакції соціальної гарантії - тобто дії керівних інстанцій, інститутів, організованих соціальних груп або уповноважених осіб. Реакції третього типу не обов’язково стають діями. Часто буває достатньо і їх потенційної сили[21].

Виходячи з цих соціальних функцій, які мають виконувати тексти, автор й має підпорядковувати всю типологічну структуру тексту цим функціям, стежачи за адекватною реакцією адресата на ці функції.

Сприймання тексту є керований автором процес продукування його адресатом. Цей процес включає сенсорні процеси (відчуття), перцепцію (пізнавання), рецепцію (розуміння). Сенсорні процеси - це фізіологічні процеси отримання інформації з навколишнього середовища, які залежать від стану організму й сенсорної системи. У контексті масової комунікації ці процеси мають важливе значення, оскільки вони залежать як від організації комунікативного процесу, так і від стану аудиторії, що сприймає повідомлення. Перцепція у сфері комунікації - процес, що тісно пов’язаний із розумінням і більшою мірою залежить від пам’яті, перцептивного досвіду аудиторії, її уваги. Це уміння реципієнта зосередитися, взяти ту інформацію, яка йому потрібна (селекція інформації). Розуміння - певним чином організований процес включення сприйнятого факту чи фактів у поняттєву систему адресата. Необхідно зауважити, що сприймання серед дорослих становить близько 61% комунікативної активності. Разом із тим цей процес дуже складний і неоднозначний. По суті, будь-яка взаємодія - це здатність розуміти, що інші кажуть. Багато людей є поганими реципієнтами через погану силу концентрування уваги, егоцентризм або погану словесну пам’ять. Крім цих психофізіологічних причин поганого розуміння можна виділити принаймні дві групи причин, пов’язані з процесом сприймання і безпосередньо з процесом розуміння.

Серед причин, що порушують процес відчуття, а відтак і розуміння тексту, можна назвати невдалу організацію процесу сприймання: розірваність у часі й просторі процесу сприймання; швидкий темп читання; далеке розташування тексту; негативну соціальну оцінку автора тощо; побічні перешкоди - гамір, крик; поганий психофізіологічний стан адресата - втома, роздратованість тощо; перешкоди, пов’язані з невдалим оформленням тексту: надмірна кількість ілюстрацій, погано побудований і розташований текст, правописні помилки тощо.

Природною основою сприймання реципієнта є синтетичність цього процесу. Це означає, що робота, спрямована на "отримання" тексту, є єдиною, внутрішньо неподільною. А це в свою чергу є причиною неадекватного розуміння тексту. Синтетизм сприймання проявляється в тому, що реципієнт відносно одночасно змушений сприймати текст на різних рівнях його побудови. Так, читання тексту за два заходи - спочатку, наприклад, сприйняти й зрозуміти усі слова, а потім, з найменшим проміжком у часі, сприйняти й зрозуміти образну систему - є аналітичним, фаховим читанням; воно спрямоване на якнайбільш точне розуміння тексту. Синтетичність сприймання також означає й те, що процес сприймання природно включається в структуру єдиної предметної діяльності реципієнта, а процес розуміння підпорядкований спільним факторам діяльності. Ця природна особливість процесу сприймання має бути взята до уваги, оскільки автор завжди повинен бути на сторожі адекватного розуміння тексту, а синтетизм сприймання природно порушує адекватність і особливо тоді, коли текст як цілісність побудований не за правилами допустимого синтетичного сприймання. А до цих правил слід віднести: правило про допустиму довжину фраз, мінімальну величину часової розбіжності, правило про нормативне лінгвістичне й правописне забезпечення тексту, про допустимість "шумів" у тексті, про логічне розгортання змісту на основі однієї теми (тематичну перспективу, "авторську гіпотезу"), про стереотипність змісту й форми тексту.

Фрази у тексті мають бути максимально короткими.

Відомо, що сприймання тексту характеризується фіксаційними зупинками зору і переносом зору - рухом очей, що забезпечує перехід від однієї частини тексту до іншої. Так, Р. Г. Іванченко наводить результати досліджень у цій сфері: сприймання рядка довжиною 8,3 см супроводжується в середньому рухами з п’ятьма паузами, рядка у 12,2 см -сімома паузами. Читач засвоює текст тільки в момент фіксації зору. Залежність між довжиною фрази та її розумінням очевидна. Чим довша фраза, більше пауз, тим довшим і більш дискретним у часі й просторі є процес розуміння.

Часто прочитання довгої фрази перетворюється в аналітичне її сприймання (це стосується переважно наукового читання, оскільки читач відповідає за точність розуміння тексту): спочатку читач пословесно дістається до кінця фрази, а потім перечитує її, щоб цілісно зрозуміти. Але аналітичне читання - це кращий вихід у плані адекватного розуміння. Гірше, коли читач синтетичне сприймає фразу, обминаючи деякі слова і відразу