Реферат з журналістики

Журналістика як сфера масового розуміння

Минуло десять років відтоді, як журналістика на пострадянському просторі в теорії й на практиці відмовилася від самоназви "засоби масової інформації й пропаганди" (ЗМІП). Вилучення із терміна слова "пропаганда" було визначною, історичною подією для нашої галузі й усього суспільства. Десятки років це слово було точкою опори ідеології тоталітарної держави (хоч в усьому світі визнавався за синонім майстерно замаскованої брехні).

Однак цей безсумнівний прорив вирішив тільки одну з теоретичних частин завдання, висвітливши при цьому невирішеність інших її частин. (Залишимо поза увагою те, що скасування терміна "пропаганда" у теорії не означало відкидання самої пропаганди з журналістської практики.) Поза рішенням лишилося питання, чи охоплює нова, вкорочена назва преси всі реалії відносин щодо масового поширення інформації, інтерпретацій, оцінок, поглядів, емоцій і ще багато чого іншого. Тому протягом перших років незалежності на наукових конференціях та в літературі час від часу виникали суперечки навколо самоназви преси: як правильно іменувати самих себе - засобами масової інформації (ЗМІ) чи засобами масової комунікації (ЗМК). В останні роки верх взяла друга формула, і це був крок уперед, який, однак, лише заплутав питання.

У 1995 році було висловлено думку, що ми не те й не інше. По-перше, ми не засоби масового спілкування, бо взагалі не маємо бути нічиїми не засобами, а тяжіємо до статусу самостійних, вільних й незалежних органів. По-друге, заперечення викликала нез'ясоване і, вочевидь, надмірно звужене розуміння преси як сфери тільки інформації чи навіть тільки комунікації. Висловлювалася думка, що об'єкт нашого впливу значно ширший за обсягом охоплення суспільних відносин і що насправді він охоплює масове спілкування. Тому й преса соціально відповідальної моделі у демократичному суспільстві має називатися органами масового спілкування. "Геть ЗМІ - хай живуть ОМС!" - таке гасло, хоч і було проголошено, не мало достатнього теоретичного обґрунтування, та до того ж наштовхнулось на потужну силу інерції масової свідомості та корпоративного консерватизму. Наступне гальмування, а потім і зворотний, як на загал, хід вивільнення української преси взагалі змусили відкласти принципову розмову з проблеми самоназви до невизначеного часу, коли вона буде покликана до життя не силою інтелекту теоретиків-ентузіастів, а силою зміни соціальних обставин. Але соціальний поступ українського суспільства одного разу вже поставив перед нами це запитання, і, "попри всі негаразди", на нього слід шукати відповідь.

Отже - хто ми є? Засоби чи органи? І чого - інформації, комунікації чи все-таки спілкування? Серед цих проблем єдина визначальна риса ("масової") не викликає сумніву, хоч і потребує постійних уточнень. Залишимо їх для інших наукових розвідок, це окрема проблема: спеціалізоване видання для банкірів накладом тисячу примірників може впливати на соціальний процес більше ніж мільйонна щоденна газета.

Уже з першого погляду вражає принципова тотожність і така ж принципова відмінність цих сфер - інформації, комунікації та спілкування. Вони знаходяться нібито так близько одна від одної, що їх назви часто вживають як синоніми. Однак насправді вони принципово, концептуально відрізняються (можна було б сказати "діаметрально протилежні", якби їх не було три).

Можуть існувати одночасно два погляди на взаєморозташування цих сфер.

Одна з них полягає у тому, що сфера масової інформації охоплює собою (включає у себе) сферу масової комунікації та сферу масового спілкування, адже вона - загальна сфера масового обігу інформації у суспільстві й включена, у свою чергу, у найширшу, універсальну сферу інформації як її окремий (масовий) випадок. Масова комунікація та масове спілкування, у свою чергу, - окремі випадки, точніше сказати - окремі способи обігу інформації у суспільстві. Перша здійснюється у межах суб'єкт-об'єктних відносин, друга - у межах відносин інтерсуб'єктних. Обидві являють собою надзвичайно складні моделі суспільних відносин з приводу інформації, і нерозривно взаємопов'язані: не можна не помітити, що масове спілкування - це "подвоєна" масова комунікація, подібна до шосе з двостороннім рухом, це перетворення монологу на діалог, а на щаблях філософських - метафізики на діалектику.

Другий погляд трактує справу так, що сфера масової інформації (тільки інформації або просто інформації, тобто - інформування) - це початковий і найпростіший етап поширення інформації в суспільстві, який передує наступному й більш широкому етапу масової комунікації, включений в неї, і обидві, одна в одній, входять у щось найширше - у сферу масового спілкування, яка інтегрує їхні дії.

Передбачається, що масове інформування взагалі не має на увазі слухача: "Ми інформуємо усіх, а хто сприйме - не має для нас особливого значення". Уся справа у тому, щоб знайти, опрацювати та опублікувати соціально значущу інформацію. Слід наголосити, що така позиція не є відображенням примітивного ставлення до ролі преси в суспільстві та соціальному поступові, а є широко поширеною у світі моделлю відносин між пресою й аудиторією. Вона віддзеркалена навіть у англійському терміні "broadcasting", що означає водночас і "вести радіомовлення", і "розсівати зерна" - мовляв, де-небудь та й зійдуть. За класифікацією Дж. Мілля, це є лібертаріанська модель преси. Удавана байдужість її до реакції аудиторії, по-перше, спирається на демократичну довіру до вміння читачів самим розібратися у суті справи, по-друге, дозволяє зосередити всі сили редакцій на якісному й оперативному інформуванні, без відволікань на коментування, тлумачення тощо, а по-третє, має за лаштунками доволі складні й ефективні методи моніторингу власної результативності.

Багато осередків мас-медіа розвинених країн працюють у цьому ключі, процвітають