Цитую інтерв"ю принципової і мудрої людини, Вашого, Костянтине Меркурійовичу, колеги – академіка М.Амосова, даного ним журналістові А.Чирві: "Як це сталося? Спершу суспільну думку підігріли письменники (чи поети? Є.К.). До них приєдналися політики, хто зметикував, що на цьому можна зробити кар"єру: ой, нас отруїли, знищили! Потім на цю вудку попалися й лікарі, поготів що кваліфікації в цій справі не густо. За вченими поспішили керівники лікарень, НДІ – відкрилися можливості Чорнобильського фонду. "Все погано, давай-давай, слід закупити те й те". І ось цей маховик розкрутився так, що тепер його не зупиниш. Народ бунтуватиме...". Розкручується цей маховик і далі, втягуючи у коловорот нових і нових людей, нові і нові шари нашого суспільства. І уже не зразу добереш, хто є хто серед тих, хто його розкручує: чи це тіньовик, який під загальний гамір влаштовує свої справи за рахунок атомної енергетики; чи це черговий політик, який заробляє імідж "совісті нації", протягуючи черговий атомний мораторій; чи це кандидат у "зелені депутати", який свою екологічну бездіяльність прикриває биттям на атомний сполох; чи це неупереджена, незаангажована людина, яку ввів у оману потік атомної дезинформації. Продовжу цитату з того ж інтерв"ю М.Амосова: "Але ясність з Чорнобилем доведеться внести, оскільки він – непосильний тягар для держави, для людей – непосильне навантаження на психіку".
А розібратись, зрештою, вже потрібно і в нашому ставленні до атомної енергетики у цілому: чи це об"єкт для вправ початкуючих політиків; чи дійна корова для підживлення тих, хто уже не може стояти на ногах; чи один з небагатьох базових блоків, що іще лишилися в нашій державі, на якому можна відбудовувати зруйноване господарство; чи тимчасове аморальне явище, яке наше суспільство поки що терпить і лаятиме його на всі заставки до тієї пори, коли альтернативна енергія замінить його, а одним рипом і теплову енергетику.
Головна ж причина гонінь на атомників у нашому суспільстві, так я вважаю особисто, полягає в тому, що наука не покаялася привселюдно у своїй причетності до Чорнобиля; що політики не покаялись за шкоду, завдану усьому українському народові мораторієм на добудову атомних енергоблоків; що екологи не оприлюднюють інформації про те, що безаварійно працююча атомна станція у десятки разів менше шкодить довкіллю, ніж будь-які теплові станції; що, нарешті, контролюючі органи не визнають всенародно свою відповідальність принаймні на рівних з атомниками за безаварійність експлуатації АЕС.
На завершення хотів би запевнити вас, шановні панове Ситник і Багнюк, що економічно і соціально небезпечної енергетики не існує у природі, як не існує і енергетики аморальної (за словниковим визначенням слова "аморальний"), що галузевий вплив на екологію – досить умовний показник, оскільки техногенний тиск на довкілля – комплексне явище. А тому користуйтесь спокійно плодами праці енергетиків і нехай вас не мучить совість, що ви таким чином стаєте причетними до всіх тих лих, про які написали у своїй статті.
З повагою Євген КОВАЛЕНКО, Заслужений працівник промисловості України. "Урядовий кур"єр", 28 січня. 1999 р.
Основні групи аудиторії:
Перша – листи, адресовані конкретним особам. Публікації цього типу характеризуються чітко вираженими рисами, котрі належать засобам міжособистісного спілкування, експресивністю, безпосередньою апеляцією до тих можливостей, які має адресат стосовно предмету