А ось ще один приклад справжньої заангажованості офіційних інформаційних джерел (зокрема прес-служби МО України): „Хвилиною мовчання усі присутні вшанували пам’ять 18 загиблих в Іраку українських миротворців.” (15) Ці слова пролунали з вуст Міністра Оборони 12 травня 2005. Підбито підсумки іракської кампанії для України (станом на 15.05.2005 вона ще не скінчилась).

18 загиблих. Четверо з яких загинули в бою (як відомо, згідно Статуту ООН, миротворцям заборонено брати участь у бойових діях), а двоє закінчили життя самогубством. Для пересічного громадянина цілком логічно постає питання, ЧОМУ вони це зробили? Але цікавіше те, що серед опитаних мною людей (біля 50-ти), ніхто не мав реальної змоги ознайомитись з цією інформацією і відповідно розмислити над нею (хіба це не вина журналістів?). Ця інформація була надана прес-службою Міністерства Оборони України, зокрема опублікована на її інтернет-сторінці. Цю інформацію у своїх цілях використало більшість журналістів сучасних українських ЗМІ, навіть не намагаючись її перевірити, або задуматись над справжнім змістом поняття „миротворчість” і пояснити його громадськості. Залишається незрозумілим, чому все-таки цього не було зроблено.

Чи існує взагалі для українського суспільства небезпека кровної помсти іракців за те, що наш далеко не миротворчий контингент свого часу безпідставно та незаконно вторгся у колись вільну та суверенну державу? Безперечно існує – принаймні так підказує нам здоровий глузд. Якщо ж вірити рідним ЗМІ, нам нічого не загрожує. Основні принципи діяльності ЗМІ, як от об’єктивність та правдивість, серйозно порушено. Де ж тут істина?

1.5. Основні аспекти погляду на конфліктну соціальну ситуацію, до якої призвела байдужість та необізнаність, а також заангажованість ЗМІ.

Мене останнім часом дуже дивує ставлення до цієї проблеми моїх співгромадян, а ще більше – українських засобів масової інформації. Відкриваєте будь-яку газету і читаєте про „миротворчий контингент”, про героїчних „миротворців” в Іраку і т.д. Так само з телебаченням та радіомовленням. Звідти повертаються „миротворці” і розповідають нам, який все-таки там „екстрім” і як добре, що вони туди поїхали, бо багато чому навчились, стали справжніми фахівцями військової справи. Ще вони говорять про високий рівень зарплатні (щонайменше 600 доларів) і саме це, переважно, стає головною причиною рішення поїхати світ за очі. Можливо, їх батьки не давали б так легко офіційну згоду на це, якби їм сказали правду. Одна справа – відпустити сина захищати мир, а інша - ...

„... – Батьки були категорично проти, але що мали робити. Я доросла людина, і сам вирішую, - каже капітан Анатолій Іченський з міста Деражні Хмельницької області. – Я, наприклад, у Львові знімаю квартиру, заробляю 1010 грн. на місяць. Звісно, що цього мені не вистачає. А в Іраку матиму стільки ж, лишень у доларах. Служба у миротворчих контингентах для мене – єдина можливість заробити...” [3]

Вадим Павленко з Тернополя, колишній контрактник, учасник бойових дій в Іраку (друга ротація) [4]:

„...В Іраку я набрався досвіду, пройшов найвищу військову школу, випробував себе на фізичну та моральну міцність і довів самому собі, що як чоловік можу витримати справжні випробування

Я себе готував до поїздки на війну. Коли їхав, громадянської війни ще не було А десь у квітні розпочалося справжнє пекло – як погодне так і воєнне...

..Хлопці з першого набору розповідали, що їм було легше, адже бомбардування через вечір тоді не було. А тепер в Іраку повним ходом іде громадянська війна, дедалі запекліша. Ми були там не миротворцями, як нас представляють. Адже миротворці належать до ООН, а ми були від НАТО...”

З якою метою ти туди подався?

Люблю гострі відчуття. Мабуть, я один з небагатьох, хто поїхав на війну тільки заради того, щоб насолодитися супергострими відчуттями, викинути адреналін, подивитися на світ і набратися досвіду. Бо ж більшість хотіла заробити. Дві третини миротворців були із сільської місцевості. Багато хто був сімейний і справді потребував грошей...”

Що спонукало Вас зректися мирного життя і шукати щастя в зоні військового конфлікту? (11)

(Іван ЖУК з Тернополя) „Я не знаю. Можливо, бажання відчути на власній шкірі, що таке війна, випробувати в ній себе. Наша армія не дає нам цього збагнути. Вона не робить з прищавуватих солдатиків справжніх чоловіків... Зрештою, хотілося і підзаробити. Військові в Іраку – це ті ж заробітчани-українці, що трудяться в Англії чи Португалії. Дають лопату – копаєш, дають рушницю – стріляєш. Принцип один і той самий: наказують – виконуєш...”

Ось до чого це нас привело. „Дають рушницю - стріляєш”. За 600 доларів. Це морально? Це потрібно? На відміну від попередніх розділів, в даному випадку уся вина за таку аморальність та бездуховність, апатію лягає на плечі ЗМІ.

ВИСНОВОК

Наше дослідження добігає логічного завершення. Які ми отримали результати?

ЗМІ, які широко вживають термін „миротворчість”, жодного разу нам його не пояснили.

Український військовий контингент в Іраку не виконує ЖОДНОЇ миротворчої місії. А засоби масової інформації стверджують протилежне.

ЗМІ вкотре довели своє невігластво, взагалі не проінформувавши суспільство про наявність міжнародної угоди між Україною та учасниками Коаліції

ЗМІ створюють атмосферу спокою і миру, приховуючи велику небезпеку, що загрожує українському народу

ЗМІ є цілком винними у тому, що суспільство погоджується відправляти своїх громадян для участі у поневоленні та загарбанні незалежної країни.

Отож, вітчизняні ЗМІ не