41 Публіцистика О.Теліги
Серед вісниківців, які групувалися навколо націоналістичного журналу “Вісник”, за редакцією Дмитра Донцова, прославилась Олена Теліга як найзавзятіша патріотка, що своєю невичерпною енергією запалювала всіх охочих працювати для визволення України. Писала бадьористі вірші й публіцистику. Народилась О.Теліга 21 листопада 1907р. в Петербурзі, в родині Івана Шовгенєва (Шолгенєва), інженера в галузі гідротехніки, згодом професора Київського політехнічного інституту. У дитинстві Олена говорила тільки російською мовою, успішно вчилася французької, а української зовсім не знала аж до того часу, коли з матір’ю вночі 1923р. перейшла радянсько-польський кордон і незабаром опинилася в Подебрадах у Чехо-Словаччині, де викладав її батько. Тут вона склала матуральні іспити і 1925р. стала студенткою Українського педагогічного інституту ім. Драгоманова. Кубанець Михайло Теліга, за якого майбутня поетка вийшла заміж 1927р., остаточно навернув її до українства. Так плекана й розніжена панночка почала перетворюватися в завзяту революціонерку. Саме тоді й розгорнула свою діяльність ОУН. Закінчивши студії, Олена разом із Михайлом переїжджає до Варшави й поринає в кипуче літературне життя серед українських емігрантів, де вже зактивізувався Євген Маланюк. Ніяка імпреза (сходини, доповіді, вечірки тощо) не відбувалися без її участі. Тут же вона відчувала вороже ставлення з боку польських шовіністів до всього українського. Зате войовничі націоналісти зустрічають її з міцними обіймами. Власне на цей час припадає формування світогляду поетки, з’являються її перші поезії, публіцистичні статті тощо. Очолюючи 1941 року у Варшаві мистецьке товариство "Зарево", до складу якого входили В.Дядинюк, Б.Стелецький, С.Гординський, Е.Козак та ін., намагалася протистояти поділу національного руху на "опортуністів" та "революціонерів". Вона бачила, "нова влада" рушила в непський наступ на українські початкові школи у Холмщині та Підляшші, і збагнула: третьому рейху, що клопочеться власним "лебенсраум", не потрібна Україна як вільна держава. 31 серпня 1941 року від бандерівських куль у Житомирі загинули О.Сеник-Грибовський та М.Сціборський. З приводу цього була написана відозва, основним автором якої виявилась О.Теліга, яка кваліфікувала святотатське вбивство як "жахливі наслідки впливу чорного духа руїни". Саме вони роздирали націю зсередини і в добу козаччини та гетьманщини, і в роки УНР, розпорошували пасіонарну енергію, прирікали Україну на фізичне, моральне та інтелектуальне виснаження, чим легко користали агресивні та мілітарні сусіди. Тому О.Теліга закликала до братерства, яке "мусить завжди розкривати нам очі на те, що кожний вистріл всередині нації є найліпшою музикою для серця ворога, є для нього найбільшою радістю, ніж власний цільний вистріл, бо то є завжди музика, якої диригентом є він сам" ("Братерство в народі"). З вибухом німецько-радянської війни, О.Теліга нелегально перебирається до Львова, потім далі – до Києва – як організатор націоналістичного руху на Наддніпрянщині. У Києві, як керівник культурницької комісії ОУН О.Теліга перебрала на себе "Літературний додаток" газети "Українське слово" ведений М.Ситником, перетворила його на тижневик під свіжою і запальною назвою "Літаври" (з'явилося всього 4 числа), де публікувала твори українських письменників, замордованих у сталінських катівнях (Є.Плужник, Д.Фальківський, Г.Косинка, О.Влизько та ін.), знайомила киян з доробком літературної еміграції. Після закриття "Литаврів" стає головою новозаснованої спілки письменників, покладаючи на неї великі надії. Але невдовзі білогвардійські агенти, на службі німецьких окупантів у Києві, доносять нацистам про діяльність прибулих оунівців. Українську пресу в Києві закривають Поетична спадщина О.Теліги не велика, близько 40 віршів і приблизно 15
