42 Публіцистика Петлюри

Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 року в передмісті Полтави. Рід Петлюр, як по батьковій, так і по лінії матері був козацький, хоча батько його був приписаний до міщан. Мав також багато родичів духовного сану. Початкову освіту отримав у церковно-приходській школі рідного передмістя, потім вчився у Полтавській бурсі. Після закінчення бурси вступає до семінарії, де і починається його культурна і політична діяльність. Симон стає членом семінарської громади, а також 1901 року, брав участь у конференції Революційної Української Партії, створеної в 1900 році. Був делегатом студентського з’їзду від української семінарської громади. За революційно-націоналістичні настрої був виключений з інституту. В 1902 після селянських бунтів . йому з огляду на загрозу арешту, довелось виїхати з Полтави на Кубань. Там Петлюра певний час вчителює у Катеринодарі, та під керівництвом Щербини працює над архівами Кубанського Війська. Був діяльним в Чорноморській Вільній Громаді РУП в Катеринодарі, співпрацює у нелегальних виданнях РУП, що виходили у Львові, видає у Петербурзі “Областное обозрение и Вестник Казачих Войск”. Внаслідок своєї діяльності в грудні 1903 був заарештований на три місяці, після чого був випущений “на поруки”. Виїжджає до Києва, а звідтіля восени за кордон, до Львову. Там він повністю віддається партійній та журналістській праці в газетах “Добра новина” (Львів, 1903), “Літературно-науковий вісник” Львів, 1902-1907), “Селянин” (Чернівці, 1903, Львів 1904), “Киевская старина” (Київ, 1904). У грудні 1904 там відбулась конференція РУП, на якій обговорювалась справа об’єднання з Російською Соціал-Демократичною Робітничою Партією. Петлюра належав до течії, що не пішла на об’єднання. Після амністії в кінці 1905 року їде до Києва, потім назад, до Львова на з’їзд галицької української соціал-демократії, де виступає під псевдонімом Святослав Таґон, від Української соціал-демократичної Робітничої Партії. Яка стала називатися РУП. В цей час він друкується в часописах “Праця” (Львів,1904-1905), “Воля” (Львів, 1905), “Записки наукового товариства ім. Шевченка” (Львів, 1905). В січні 1906 виїздить до Петербургу, де редагує партійний орган “Вільна Україна”, але незабаром повертається до Києва. Влітку цього ж року Симон Петлюра стає секретарем щоденника “Рада”, а також до 1908 року є співредактором легального соціал-демократичного часопису “Слово”. Весь цей час поміщає свої статті в різні українські часописи та журнали. В кінці 1908 року знову виїжджає до Петербурга для заробітку, працює там бухгалтером, видає освітню газету “Образование”, але скоро переїздить до Москви. Там він одружується з Ольгою Опанасівною Більською, народжується його єдина дочка. В Москві від 1912 року Петлюра редагує “Украинскую жизнь”, журнал про українців і Україну російською мовою для інформування росіян про українські справи. 1913 року в Петербурзі видає “Голос минувшего”. Цього ж року побачила світ і його книга “Іван Франко – поет національної честі”, є співавтором праці “Галичина, Буковина, Угорська Русь”. Під час Першої світової війни Симон Васильович стає на працю до “Союза земель и городов русских”. Революція застає його в Мінську, і він зразу ж стає головою Українського Військового Комітету західного фронту. Як його представник прибуває в Київ на перший Всеукраїнський військовий з’їзд 22 травня 1917 року. Там його було обрано головою Українського Військового Генерального Комітету. Після створення у червні 1917 року Генерального Секретаріату, стає першим секретарем військових справ. Не погоджуючись з політикою голови Секретаріату Володимира Винниченка, цього ж року залишає посаду і виїздить на Лівобережжя. Тут Петлюра формує Гайдамацький Кіш слобідської України, і коли більшовицький уряд Росії оголосив війну Україні, на його чолі відзначається в боях, але був відкликаний до Києва, де наприкінці січня 1918-го вибухнуло більшовицьке повстання. Він особисто керував бойовими операціями для звільнення Києва від комуністів. Але перемога була недовготривалою. Під Київ вже підступала армія Муравйова і після завзятих, але нерівних боїв, українське військо мусило відступити на Житомир. Після Берестейського договору 1 березня 1918 року він із своїм військом перший ввійшов у Київ. Під час уряду гетьмана Павла Скоропадського займає посаду голови Київського Губерніального земства і Всеукраїнського союзу земств. Протягом всього року публікує статті і замітки на військові теми. Також в цей час виходить газета “Книгар”, видає збірник статей про діячів української культури – “Незабутні”.З вибухом повстання проти гетьмана обирається до складу Дерикторії УНР, одночасно очолюючи українську армію, як головний отаман. Вже в лютому 1919 року з боями відійшов з столиці. Після виїзду за кордон В. Винниченка, стає головою Дерикторії. Навіть об’єднавшись з Пілсудським проти Росії Петлюрі не вдалось уникнути поразки 1923-го року, він виїздить до Австрії, Польщі (в Варшаві видає 1923 року газету “Трибуна”), Угорщини, Швейцарії (цього ж року в Щепьорно виходить його книга “Сучасна українська еміграція та її завдання”). Восени 1924 оселяється в Парижі і організовує видання тижневика “Тризуб”, друкує під псевдонімом статті в