Протилежна ситуація склалась на Наддніпрянській Україні. Тут до лютневої революції 1917 р. не могло бути й мови про українське військо.Звісно,коли не було національного війська,то не було й національної військової періодики.Серед солдатів-українців почали створюватися військові комітети,клуби. Поступово в усіх гарнізонах – від Тернополя до Москви – організовуються військові віча. Розуміючи,що треба приділити увагу національному вихованню солдатів,політики розпочинають активну видавничу роботу.1 червня 1917 р. тижневик,присвячений військовим справам,“Українська військова справа”. Це перший український військовий часопис у Наддніпрянській Україні. Незабаром з подібною програмою починає видаватися й інший часопис - "Вісник Українського Військового Генерального Комітету”. З 1918 р. видання українських воєнних часописів на Наддніпрянщині збільшується.З’являються друковані органи інформативного бюро УНР (1919-1920 ) “Ставка” (Фастів,редактор Григорієва),згодом-під назвою “Українська ставка”; “Новини”,що виходили в місці перебування передових частин армії; “Запорожець”,“Україна”,“Український козак”.Перший номер часописа “Стрільця” (В.Пачовський Д.Вітовського) вийшов у Тернополі 1 січня 1919 р. Програму часопису редакція виклала тільки 25 березня 1919 р.: “Мета часопису,- підкреслювалося,- удержання української армії через скріплення її моральної сили”.Окрім “Стрільця”,з1918 р. “Полева газета”, “Стрілецький шлях”. Однак видання обходилося дорого,вони не мали великої популярності,велися непрофесійно. Тому командування УГА вирішило об’єднати часописи із газетою “Козацький голос”,що став після цього друкованим органом усієї армії ЗУНР.Необхідно зазначити,що українська воєнна преса загалом була лояльною до більшовиків.Військові часописи виконували й своєрідну роль листоноші. Вони друкували невеликі оголошення,повідомляли про родини фронтовиків.Військові часописи докладали багато зусиль для створення міцної,дисциплінованої армії.Через деякий час фронт стабілізувався,а 12 жовтня 1920 р. Польща,Радянська Росія і Радянська Україна підписали прелімінарний мир. Радянсько-польська війна закінчилась.

7Центральна Рада і мережа її друкованих видань

Лютнева революція 1917р. в Росії принесла свободу друкованого слова. Протягом уже перших місяців українська преса стала на шлях широкого розвитку. Відроджується в українських містах, появляється в різних провінційних осередках… З кожним днем шириться її мережа, поширюється її обґєм і завдання. З 6 органів, що виходили напередодні революції, зростає вона до 106 органів, досягаючи на 1918р. 212 пресових органів.

17.03.1917 у Києві утворилась Центральна Рада. Створила пресове бюро, у якому друкувала публічні декрети, офіційні повідомлення, відозви. Його метою було:”Сприяти розвитку укр. преси та поширювати відомості про неї”, Прес-бюро працювало у Києві і регіонах. Цей період називають “Медовим роком укр. преси”. Другим офіційним виданням був “вісник центрального ген. Секретаріату України”.

8 Свобода преси і цензури в часи Гетьманщини

29.04.18-переворот, до влади приходить Скоропадський.На наступний день-цензура, подвійна (українська+окупаційна(німецько/угорська)) Закриває “Боротьбу”,”Народну волю”=>преса проти гетьмана.Особливо обурив арешт міністрів та зірвання засіданння Ради. Створюється бюро преси на чолі з Донцовим та Дорошенком, яке розробляє перелік питань, які не можна порушувати у пресі (критикувати дій гетьмана, законодавчі акти, родину гетьмана тощо), санкції-штрафи, арешти. На прохання з’їзду журналістів послабити пресу, вони її посилюють. 4 жовтня-наказ про попередню цензуру друкованих видань/часописів, вводиться ще й військова цензура. Цензори переважно місцеві=>великий штат. Цензура сильна – Київ, Могилів, слабка – Харків, Херсон. Видання Скоропадського-“Україна”(з ілюстрованим додатком), “Вісник”(для міністрів). Але, незважаючи на всї заборони, журналісти