“Вісти ВУЦВК” намагалися донести правду до громадян, вдихнути їх дух боротьби, віри в перемогу. Вони не боялися правди, сам редактор — В.Блакитний не один раз “прописував” деяких чиновників, відкриваючи тим самим правду про нього. На той час це був єдиний орган, який намагався згуртувати українські сили навколо радянської системи.

16 Прогресивні видання Зах. Укр. 20-20рр

17 Мережа українських л-рних журналів 20-рр.ХХст.

Народження і розвиток таких літературних, наукових, мистецьких органів як “ВАПЛІТЕ” (Вільна Академія Пролетарських Літераторів) під проводом Хвильового, а пізніш, як спадкоємець “ВАПЛІТЕ”, -знаменитий “Літературний Ярмарок” і потім “Пролітфронт”, “Червоний Шлях” за редакцією Гринька (1923), “Життя і революція” за редакцією О.Дорошенка, що показував надзвичайно високий рівень матеріалів та неупередженіст оцінки, навіть у літературній дискусії, “Радянська Література” та інші органи, що принесли в українську літературу чимало добірного зерна, порушили чимало проблем літературного, національного та соціального світоглядового характеру. Це ж саме вібулося і на сторінках літературно-критичного органу під назвою “Критика”. Не меншого значення здобуває освітньо-педагогічний орган під назвою “Радянська Освіта”. Народжується високоцінний за своїм завданням і змістом бібліологічний орган під назвою “Бібліологічні Вісти”, перших двоє чисел якого виходять у кількох примірниках, друкованих на машинці, після чого розгортається він у солідний друкований орган. Врешті, відновлюється, з поворотом з еміграції проф.М.Грушевського, науковий орган українознавства “Україна”, як оган історичної секції Всеукраїнської Академії Наук.

Видання футуристів “Авангард” 1928-1929рр., що фактично являли собою три бюлетені, за редакцією Поліщука. Згодом М.Семенков організовує літературний орган “Нова генерація” (1927-1931рр.).Літературна організація “Плуг” випускає у 1925-1927рр. журнал “Плужанин”, згодом –“Плуг” (1928-1932рр.) за редакцією Сергія Пилипенка. Літературна група “Гарт” мала свій журнал “Гарт”, який у 1927році став органом ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників). 1926року виходить журнал “Молодняк”, що складався з колишніх членів “Гарту” і “Плуга” за редакцією О.Корнійчука.

18 Літ.дискусія 25-28 рр.

Розпочав її М.Хвильовий на сторінках “Культури і побуту “ — додатку газети “Вісті ВУЦВК”,надрукувавши в ньому 30 квітня 1925р. пристрасний памфлет під “чудернацькою” назвою: “Про “сатану в бочці”, або про графоманів спекулянтів та інших “просвітян”, спрямованою проти плужанського масовізму та “червоної” халтури.Стаття справила величезне враження не лише на літературну громадськість,а на всю національну інтелігенцію.Невдовзі,24 травня,з приводу неї у великому залі Всенародної бібліотеки України в Києві відбувся диспут “Шляхи розвитку сучасної літератури”,на якому були присутні представники всіх літературних організацій Києва- “Гарту”, “Плуга”,“Ланки”,“Жовтня”.У диспуті взяли участь О.Дорошенко (головуючий), Ю.Меженко (доповідач),Б.Коваленко,М.Зеров, В.Десняк,І.Ле, М.Рильський.Якщо більшість промовців підтримала пафос дражливої статті, розвивала багато в чому суголосні думки (непересічно виступив М.Зеров, який згодом ще відгукнувся низкою статей у пресі), то Б.Коваленко, І.Ле, С.Щупак вбачали в ній небезпечний ідеологічний ухил, недозволену атаку на той невибагливий загал у літературі, і використали дискусію для звичних “класових” звинувачень на адресу “попутників”.Тим часом у Харкові події розвивались ще бурхливіше.Навздогін своїй першій статті М.Хвильовий опублікував ще цілу серію матеріалів, полемізуючи зі своїми опонентами, серед яких найактивнішим був С.Пилипенко.Багато ущипливих закидів М.Хвильового він узяв на свою адресу та “Плугу”.Г.Яковенко, С.Пилипенко, Б.Коваленко та інші прихильники масовізму закидали критику та його однодумцям “олімпійство”, зарозумілість, ревізію партійної лінії в літературі.Коли ж М.Хвильовий у гострій формі висловив думку про те, що задля подолання культурницького епігонства і окреслення власного шляху українській літературі треба орієнтуватися не на Москву (“центр всесоюзного міщанства”), а навчатися у “психологічної Європи”,дискусія з літературної площини перекинулася в політичну, в неї втрутилися партійні функціонери, а потім безпосередньо Політбюро ЦК КП(б)У.Хвильовий виступав проти засилля сумнозвісного масовізму, зведення ролі мистецтва до ролі ідеологічного обслуговування партійної і державної політики.Порушує питання про орієнтації української культури “Європа чи просвіта”? Коли поняття “просвіта” уособлює тут усе відстале, Європу Хвильовий трактує як психологічну категорію.Наголошує на необхідності позбутися віковічного назадництва, залежності від “російського диригента”.Дискусія набирає політичного характеру – не виходить “ВАПЛІТЕ” і закривається організація.Хвильовий1 змушений писати покаянні листи, клястися у вірності комуністичній ідеології.Крізь його памфлети проходить три тези: кінець малоросійському провінціоналізмові,українське мистецтво прилучається до світового, і в першу чергу, західноєвропейську,кінець російській гегемонії на Україні, Росія мусить відійти в свої етнографічні межі; Росія самостійна? – Самостійна.Ну так і Україна самостійна,українське мистецтво має власну велику місію, вона започатковує новий великий культурний рух, що йому Хвильовий дав умовну назву “Азіатський ренесанс”. Політичний злам у літературній дискусії стався після появи “Апологетів писаризму” навесні 1926 р. Тут Хвильовий вдався до рішучого протесту проти “диригентської палички Москви”,яка постійно паралізувала національне життя Україні.Зокрема, у 13 розділі “Московської задрипанки” він, уживаючи засіб синекдохи, наполягав: “Від російської культури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати.”Розділяв погляди М.Хвильового і М.Зеров: “Гадаю,що для розвитку нашої літератури потрібні три речі: 1)засвоєння досвіду всесвітнього письменства, і вперта систематична робота коло перекладів та добра