Що ж стосується висловлювання суб'єктивних поглядів журналістами “CBS”, то:
Одним з основних для журналістської етики Заходу є принцип нейтрального ставлення до наслідків; він позначає, що журналіст має бути нейтральний до факту, що хтось може виграти або постраждати в результаті того, що правдива та значуща для громадськості інформація буде розголошена. Це, в свою чергу, передбачає, що редакції повинні прагнути передавати ту інформацію, що є достовірною і важливої для їхньої аудиторії. Відповідальність за наслідки, викликані публікаціями, не може покладатися на редакцію. Якщо, приймаючи рішення про можливість обнародування журналістського матеріалу, репортер або редакція враховують його можливі економічні або політичні наслідки, то функція безпристрасного передавання інформації порушена, і йдеться вже про формування думок.
Журналіст не повинен своїми діями переслідувати мету досягнення якогось ефекту. При доборі новин він не може приймати до уваги дії тієї чи іншої сторони. В цьому розумінні репортер має бути безжальним. Слід підкреслити, що йдеться саме про передавання новин, а не про функцію формування громадської думки, притаманну вільній пресі. Прийнятним є те, що в редакційних матеріалах газета може висловлювати думки та інтереси, що відповідають її політичному спрямуванню, пропонувала свої вирішення різних проблем. Але демаркація між новинами та думками має бути чітко декларована.
Вплив мас-медіа на громадську думку не викликає сумнівів. Про це свідчить і досвід тих воєн, які відбулися наприкінці існування двополюсного світу у Європі. В часи воєнних дій відповідальність журналістики зростає. Більшої ваги, ніж будь-коли, набуває критична відстороненість від носіїв влади, запобігання перетворення мас-медіа в інструмент їхніх дій. Особливо обережне поводження з правдою, ретельне з'ясування істини теж стають неодмінною передумовою професійної журналістики. Адже, я к відомо, саме істина або правда часто стають першою жертвою війни. Однак не завжди в жертву приноситься вся правда, інколи достатньо деяких спотворень істинної картини, щоб досягти помітного впливу на формування громадської думки.
Мас-медіа через стиль інформування час від часу сприяють створенню спрощеної чорно-білої картини багатогранного й складного конфлікту.
З початку війни в колишній Югославії в 1991 році існують стереотипи “хороших” і “поганих”. Навіть попри той факт, що колишній президент Югославії Слободан Мілошевич сам своєю політикою підіграв західним ЗМІ, їм усе ж таки забракло необхідної журналістської ретельності та критичного осмислення. Домінували урізані шаблонні повідомлення, що ковзають по поверхні подій. Зростання тиску з боку конкурентів, вдосконалення технічного оснащення, що дає можливість здійснювати прямі трансляції з будь-якої точки земної кулі, та величезні об'єми інформації, що пропонуються інформагенціями, неабияк сприяють цьому. Так, зустрічаються кореспонденти, які взагалі не були на місці подій і спираються лише на роботу місцевих знімальних груп чи на матеріали інформаційних агенцій. Це, звісно, набагато більше стосується телебачення. Якраз у точках військових конфліктів чи криз ризик зйомок перекладається на плечі місцевих команд операторів. Усе частіше на зміну репортажам, які є результатом ґрунтовного журналістського розслідування, приходять прямі включення в програму новин. Керівництво редакцій вимагає такого прямого ефіру, бо переконане, що розмова з кореспондентом з місця подій створює враження автентичності.
Також велику вагу має та “мовна еквілібристика”, до якої вдавалися західні журналісти під час війни в Косово. Приміром, німецькі ЗМІ дали повітряним ударам НАТО по військових цілях у Сербії загальну назву “Інтервенція НАТО”. Американські мас-медіа виявилися ще обережнішими і назвали бомбардування “повітряною кампанією”. Програма радіостанції “Голос Америки” на Сербію втратила довіру значної частини своєї сербської аудиторії саме з