З відкриттям Ч. Дарвіним закону боротьби за існування в живо-му світі виникли й інші теорії, які намагалися пристосувати дарвінізм до суспільного життя. Анархісти розмістилися між толстовством і дарвінізмом, вимагаючи залишити всі блага цивілізації, але скасувати лише державу. На переконання І. Франка, знищення держави спричи-нить велике лихо. Він посилається на приклад старої Польщі, де шля-хетська вільність та рівність обернулися безвладдям і призвели до зане-паду цієї великої країни. Отже, ця теорія помилкова.

Комуністи визнають прогресивне значення поділу праці, але хо-чуть ліквідувати його негативні наслідки за допомогою запровадження спільності власності та спільності уживання. Прихильники ідей К. Маркса утворили цілу соїгіал-демократичну партію, яка прагне захопи-ти владу в державі і за допомогою держави запровадити в життя свою програму рівності. Якою ж була б та держава?

"Поперед усього, — встановлює І. Франко шляхом прямої аналітичної дії, — та всеможна сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кождого поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кождого чоловіка мусила би щезнути, занидіти, бо ану ж держа-ва признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті вихо-вувати не свобідних людей, але ліпне пожиточних членів держави, зро-билось би мертвою духовною муштрою, казенною. Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який те-пер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава стаїась би величезною народною тюрмою"94.

Дивують пророчі візії І. Франка, зроблені задовго до проведення російськими більшовиками-марксистами трагічного соціального експе-рименту на теренах величезної Російської імперії.

Який же вихід бачив І. Франко? Як подолати суспільне зло? Публіцист прийшов до висновку, що ні повернення назад, у патріар-хальну епоху, ні знищення держави, ні усуспільнення власності не мо-жуть розглядатися як способи розв'язання цієї проблеми. Але боротьба з кожним поодиноким лихом, з кожною поодинокою кривдою, знищен-ня джерел того лиха й кривди, захист кожного конкретного чоловіка і є тим шляхом, на якому надалі буде здійснюватися хода поступу.

1. Франко на протязі всього свого журналістського твору викори-стовує як тип аналізу пряму аналітичну дію. Він пройшов канонічними етапами аналітико-інтегруючої праці журналіста: зосередив увагу на певній ситуації, здійснив постановку проблеми; встановив її склад, розділив ціле на частини, розглянув її складові; перейшов до синтезу й об'єднав частини знову в ціле; запропонував свій прагматичний висно-вок із проведеного аналізу. Праця І. Франка "Що таке поступ?" є взірцем журналістської майстерності.

2. Коментування використовується тоді, коли виникає потреба розглянути певний актуальний документ, подію чи ситуацію. Найго-ловніша властивість цього типу аналізу — сумлінний виклад події чи документа. У журналістській практиці, однак, бувають і такі випадки, коли сам предмет аналізу не потребує опису, оскільки він є загаль-новідомим. Тоді виклад може бути максимально зредукований і зведе-ний лише до вказівки, з приводу чого висловлює свій коментар жур-наліст. Атрибутивною ознакою цього типу аналізу є його залежність від предмета, тісна пов'язаність з ним.

За приклад тут може правити стаття Івана Багряного "Оракул чорної імперіалістичної ночі (Рефлексії з приводу нової "Програми КПРС")", що була вперше опублікована в газеті "Українські вісті" 13 і 20 серпня 1961 року.

Розглядаючи програму КПРС, згідно з якою в СРСР за два деся-тиліття, до 1980 року, має бути побудовано комуністичний рай, публіцист робить несподівані й парадоксальні в своїй суті коментарі. При читанні програми, — зауважує він, — "впадає в око з граничною яскравістю одна особливо характерна риса: всі гіперболи про скорий прихід царства комунізму відштовхуються від чогось зовсім неко-муністичного й побудовані (...) як протиставлення чомусь, що не є ко-муністичним раєм, що має правити за чорну тінь до яскравого світла не-далекого майбутнього, яке малює московський оракул. Те "щось" є теперішня дійсність в СРСР. Оракул (збірний оракул, КПРС), сам того не помічаючи, видав собі якнайгірше свідоцтво, присуд, ствердження фіаско всіх його 45-літніх ентузіастських розпинань за т. зв. "будівництво соціалізму-комунізму " в СРСР; ствердив свою безпар-донну забріханість про несамовиті обсяги того будівництва".

З таких дотепних, влучних зауважені, складається вся стаття, го-ловним типом аналізу и якій ( коментування.

"Окреме слово треба сказати Ідім, хто потирав руки і вітав пере-ворот, —- пише М. Марнноиич. Не можна допустити, щоб такий пе-реконливіш урок птннштов для ви: безслідно. Ви сприймали ідею демо-кратії як ширму для лукавих націоналістів — тепер вся Москва зіпи ря-оує з себе луску старих союзних структур. Декому з вас здавалося, що він захишас святу ідею, а насправді ви захищали ницих, підлих І жа-люгідних істот. Свого часу розум не підказав вам, на якому боці прав-да, — хай же тепер вчителем вашим буде пекучий сором".

Відзначимо особливу ефективність коментування як типу аналізу, оскільки розгляд злободенної політичної події чи документа завжди викликає жвавий інтерес у читачів, такий матеріал обов'язково буде прочитаний і висловлений журналістом аналітичні роздуми будуть сприйняті суспільною свідомістю сучасників.

3. Аналіз у вигляді викладу логічного чи хронологічно-послідо-вного ланцюжка подій. Цей тип аналізу використовується в тому випад-ку, коли йдеться про недостатньо відомі подію чи особу, або тоді, коли інформація про них надходить уперше. Тут замало самого лише натяку на героя чи ситуацію, необхідний їх докладний опис. Як правило, даний тип аналізу застосовується до яскравого, самодостатньо виразного суспільного явища, самий виклад якого містить у собі авторську тенденцію, що навіть не потребує додаткової вербалізації.

За приклад може правити стаття Мирослава Мариновича "Не-камінна душа з Гренобля" (першодрук