Реферат на тему:

Журналістика як репрезентанти держави, законодавчої чи виконавчої влади, соціальних груп, партій.

Перший з них полягає в тому, що окремі ЗМІ представляють ті чи інші соціальні групи, партії, державу, законодавчі чи виконавчі органи влади різного рівня, є провідниками політики й програм партій, а та-кож забезпечують усю систему інтересів своєї аудиторії від політики й економіки до спорту й розваг.

У добре структурованих, багатопартійних суспільствах політич-на журналістика являє собою неминучий наслідок та елемент суспільно-політичного життя. Публікуючи матеріали у відповідності до програ-мових завдань своєї партії, вона забезпечує зовнішній плюралізм думок і позицій. Під зовнішнім плюралізмом розуміємо публікацію в різних виданнях відмінних точок зору на певну проблему чи життєву ситуацію. Але у державах з тоталітарними режимами такі політично заангажовані видання займають увесь інформаційний простір. З втратою зовнішньо-го плюралізму як категорії суспільного спілкування в суспільстві настає ідеологічна й політична одноманітність, журналістика втрачає свої первісні інформативні функції, а займається лише пропагандою й агітацією програмових партійних положень.

Другий аспект полягає в тому, що в розвинутих демократичних країнах левину частку в інформаційному просторі сьогодні складають незалежні від держави та її гілок влади, партій і громадських організа-цій засоби масової інформації, що функціонують як приватні підприєм-ства, їхня соціальна база — не партія, а згуртований на засадах загаль-нолюдських та національних цінностей народ, широка читацька ауди-торія. На відміну від партійних, такі видання називаються загальними.

За свою найвищу мету вони мають здійснення не пропагандистсь-кої, а інформативної функції журналістики. Загальні видання внут-рішньо плюралістичні. Під внутрішньою плюралістичністю розуміємо публікацію відмінних точок зору на сторінках одного видання. Загальні газети дозволяють суб'єктам інформаційних відносин обмінюватися думками на своїх сторінках, полемізувати один з одним; причому влас-на позиція газети може не співпадати з жодним із запропонованих по-глядів або взагалі залишатися несформульованою.

У процесі історичного розвитку журналістика як галузь суспіль-но-політичної діяльності пройшла кілька щаблів. Умовно їх можна представити так.

Перший щабель. Виникнувши в першій половиш XVII століття з інформаційних потреб суспільства й будучи первісне спрямована на їх забезпечення41, журналістика дуже швидко викликала жвавий інтерес політичних діячів, які зрозуміли, що за її допомогою можна маніпулю-вати громадською свідомістю й управляти масовими емоціями. А відтак успішно боротися за владу, а потім і утримувати її.

Другий щабель. У XIX столітті ці спокусливі для політиків влас-тивості журналістики спричинилися до захоплення її в сферу політич-них інтересів, з'єднання преси з політикою. Загальних інформаційних видань майже не залишилось, журналістика з'єдналася з публіцистикою і стала головним руслом її розвитку. Будь-яка газета чи журнал декла-рували свою партійність (чи пр ото партійність), читачі були добре зорієнтовані в політичних очікуваннях і передбачали наперед, яку по-зицію займе те чи інше періодичне видання щодо певної проблеми. На теренах Росії, куди входила більша частина українських земель, апогей політичної журналістики припав на XX століття, коли журналістика бу-ла перетворена на коліщатко і гвинтик у здійсненні в Радянському Со-юзі політики комуністичної партії.

Третій щабель. Служінням фашистським та більшовицькому ре-жимові партійна журналістика була цілковито скомпрометована в очах світової спільноти. Замовчування в радянській пресі голодомору 1932-1933 років, репресій проти української інтелігенції в 1930-х роках, численних порушень прав людини в повоєнному світі виявили кричущу несумісність такої поведінки з первісними функціями журналістики. До неї спочатку у центральноєвропейських країнах колишнього соціалістичного табору, а із знищенням СРСР і на східноєвропейських теренах почав повертатися ідеал загального видання, що головною ме-тою проголошує не пропаганду і агітацію, а правдиве інформування громадян про об'єктивні факти дійсності і на підставі цього формуван-ня громадської думки.

Незважаючи на затяжний перехідний стан українського суспільства, у розвитку нашого інформаційного простору все ж вираз-но намітилися ознаки третього періоду. Партійні і державні видання в Україні продовжують існувати, як наявні вони і в інших країнах світу, але вони явно програють на інформаційному ринку конкурентну бо-ротьбу загальним газетам і журналам. Саме до них схилилися читацькі симпатії, їх обрав сам народ, проголосувавши за них частинкою своєї праці, матеріалізованою в гривнях, які він сплачує за право читати улюблене періодичне видання.

Концепція агітаційної газети сьогодні виявляється цілком витісненою концепцією інформаційного періодичного видання. Служ-бова журналістика замінюється на таку, що має самодостатнє значення й функції. Вона перестає бути засобом масової інформації. Враховуючи ці обставини, відомий журналістико знавець В. М. Владимиров запро-понував для позначення суб'єктів масово-інформаційної діяльності вживати термін "органи масового спілкування", відзначивши засадни-чо: "Становлення органів масового спілкування замість засобів масової інформації — прогресивне явище на шляху дальшої демократизації і за-кономірний етап розвитку суспільства"42.

Використавши ідею шановного теоретика, спробуємо вербалізува-ти свій погляд на дану проблему. Нам здається очевидним, що функція спілкування (хоча б і масового) все ж іще не є центральною в журналіс-тиці, хоча вона й важлива по-своєму, а її розширення спостерігаємо особ-ливо активно в новітніх електронних мас-медіа (зокрема у системі Інтер-нет). Але провідним завданням журналістики досі залишається масово-інформаційна діяльність. Вона складає сутність журналістики. Втратив-ши її, і замінивши на функцію спілкування, вона перестане бути самою собою. Тому вважаємо засадничо важливим зберегти в синонімічній до журналістики вер бальній формулі слова "масова інформація", замінивши усталене перше слово визначення на термін В.М. Владимирова — "орга-ни". Отже, в кінцевому підсумку найбільш прийнятним нам здається та-кий вираз: "Органи масової інформації" або в абревіатурі — "ОМІ".

Іще в одному необхідно відкоригувати позицію В.М. Владимиро-ва. Далеко не всі суб'єкти масово-інформаційних відносин можуть