Сучасна суспільна свідомість у світі відзначається особливо висо-ким рівнем впливу громадської думки на всі сфери життєдіяльності суспільства, починаючи від глобальних політичних рішень і закінчуючи дрібними побутовими проблемами.

Громадська думка являє собою стан масової свідомості, що містить у собі відношення (приховані чи відкриті) людей до явищ, подій, процесів, героїв та персонажів даного часу, тобто до всього того, що складає поточну історію. А як відомо, історію сучасності створює журналістика. Характер ідей, що в сукупності складають громадську думку, безпосередньо залежить від переконань людей і особливостей їхньої історичної свідомості. Громадська думка — це система зро-зумілих і оцінених конкретних ситуацій поточного життя суспільства і виникаючих у зв'язку з ними уявлень про те, що, в ім'я чого і як м\ч.іпь бути законсервоване або змінене в поточному житті.

Журналістика в сучасному світі — головний, хоча й не єдиний, спосіб формування та існування громадської думки. Народження уяв-лень про необхідні зміни та процес запровадження цих змін неможли-вий сьогодні без участі ОМІ.

Громадська думка має такі атрибутивні ознаки:

1) об'єктом громадської думки є лише ті події і явища дійсності, що викликають суспільний інтерес і відзначаються соціальною зна-чимістю й актуальністю;

2) проблеми, з яких висловлюється громадська думка, передбача-ють можливість плюралістичного підходу, розбіжності в оцінках, тобто містять в собі більший чи менший ефект дискусійності;

3) громадська думка функціонує практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

4) зміст суджень громадської думки визначається державно-полі-тичною системою, соціальними умовами, у яких їй доводиться діяти, передусім обсягом і широтою інформації, що рухається різноманітними комунікаційними каналами, відкрита і доступна усім і кожному;

5) пзомадська думка складається й функціонує як у межах суспільства в цілому, так і в межах існуючих у ньому (групових чи ма-сових) спільнот: соціальних, регіональних, професійних, політичних, культурних та ін.;

6) у межах кожної спільноти носієм громадської думки може бу-ти як спільнота в цілому, так і її складові частини, залежно від змісту су-джень; громадська думка може бути моністичною (одностайною) і плю-ралістичною (множинною, розмаїтою);

7) джерелами громадської думки є різноманітні форми суспільно-го досвіду, передусім матеріали ОМІ, повідомлення з найближчого соціального оточення людей, а також наукові знання, офіційна інфор-мація, відомості, що їх людина дістає в закладах освіти й культури. Гро-мадська думка — це сума позицій окремих громадян з певного питання. А відтак на її формування та висловлення мають вплив світогляд, ро-динне виховання, рівень освіти й культури особи, її емоційний стан у даній момент. Оскільки кожне з джерел відображає дійсність з різним степенем адекватності, громадська думка, що створюється на цій базі, так може бути "істинною", тобто відповідною до реальних інтересів соціального розвитку, або "хибною", ілюзорною;

8) у розвинутому демократичному суспільстві звичними каналами виявлення громадської думки є друковані та електронні органи масової інформації, референдуми та опитування громадської думки, вибори ор-ганів влади, безпосередня участь громадян в управлінні, збори, маніфес-

тації, пікетування, страйки та інші способи виявити свою позицію;

9) активність функціонування і фактичне значення громадської думки в житті суспільства визначаються існуючими соціальними умова-ми: соціально-економічним і культурним рівнем розвитку суспільства, а також рівнем розвитку демократичних інститутів і свобод, у першу чер-гу свободи вираження думки — слова, преси, творчості, зборів, маніфе-стацій і т. д.

Головним будівельним матеріалом для громадської думки є інформація, а головними каналами її формування й вираження — орга-ни масової інформації.

У цьому й реалізує себе журналістика в демократичному суспільстві як галузь суспільно-політичної діяльності.

Журналістика в демократичному суспільстві відіграє вирішальну роль на всіх етапах формування громадської думки, найголовнішими з яких є:

1) отримання інформації про подію чи факт; за джерела інформації правлять, звичайно повідомлення друкованих та електронних ОМІ;

2) осмислення отриманої через журналістику інформації на ос-нові особистого світогляду, досвіду, потреб та інтересів, внаслідок чого формуються індивідуальні позиції й погляди на події і факти;

3) обговорення відмінних і розмаїтих індивідуальних позицій, що також здійснюється через ОМІ, обмін думками, їх зіткнення, дискусії, внаслідок чого відбувається зближення певної частини індивідушіьних позицій;

4) складання в підсумку моністичної чи плюралістичної гро-мадської думки, способом виявлення якої знову стає журналістика.

Складність ситуації в інформаційному просторі України вияв-ляється, з одного боку, в прагненні суспільства до оновлення життя і в неможливості, з другого боку, негайно зліквідувати дію негативних чинників минулого. Це й породжує істотні суперечності в становищі журналістики.

Довгі роки заборони публічного українського слова в Росії, вити-скування української мови з усіх сфер ужитку в СРСР привели до ката-строфічного звуження аудиторії україномовної преси. Унаслідок цього в незалежній Україні частка україномовних періодичних видань не зросли, як того можна було сподіватись, а скоротилася під тиском дії ринкових чинників. "Загалом в п>аїні частка періодичних україно-мовних видань станови п, лише 13 у ряді областей — п'ять чи навіть три відсотки, — наводі.1 , у статті "Турбота про ближніх чи самозречен-ня?" тіікі цифри молодші дослідник Юрій Колісник На 80% лишаються зросійщеними бібліотеки. Частка українських фільмів у інфор-маційному просторі становить два відсотки".

У цих умовах застосування до України вимог, що виробилися й усталилися в традиційних національних демократичних державах, му-сить бути потрактоване як політичне лицемірство і було б понауково-му некоректним. В Україні склалася унікальна політична ситуація, пов'язана з наявність в нашій державі великої кількості російського та російськомовного населення, яке аж ніяк не надається до ототожнення його з національною меншиною. Нав'язувана російськими демократа-ми українцям думка