Тим більше, що в усьому світі існує стійка практика державної підтримки суб'єктів інформаційної діяльності. В Австрії, Франції, Нідерландах, Норвегії, Швеції уряд з метою забезпечення плюралізму думок надає субсидії газетам, які відчувають фінансові труднощі. Хто ж, окрім неї, захистить український інформаційний про-. Подбає про відродження української (за мовою і змістом) журналісті; ки? Адже ця справа, пущена на самоплив, призведе до остаточного при-душення економічним ринком (принаймні в східних та південних регіонах) українських видань. Уже зараз у Харкові залишилась одна (!) українська газета "Слобідський край" і то тільки тому, що вона г ор> л-ном обласної ради народних депутатів. Це не просто тривожна, а доле-носна для України ситуація. Адже без мови неможлива національна са-мосвідомість. Наявність української за мовою і змістом на Заході і пере-важно російської за мовою і змістом на Сході України мереж масової інформації здатна викликати з часом утворення двох окремих етносів у межах держави, що призведе до формування етнічної, а потім і націо-нальної самосвідомості, з неминучою умовою територіально-політичного розмежування в майбутньому східного й західного регіонів45.

Це створює ситуацію, за якої працівники україномовних мас-медіа та патріотично налаштовані політичні діячі просто-таки вимага-ють державної підтримки україномовних видань, відчуваючи їхню тим-часову неконкурентоспроможність з російськомовними друкованими ОМІ. Тут є проблема: адже дістаючи таку підтримку, видання втрача-ють самостійність мусять виконувати соціальні замовлення фінансуючії їх державних органів, а відтак — знову поступатися перед російсько-мовними ОМІ в повноті й широті та сміливості подачі інформації, гос-троті соціальної критики.

Українська теорія журналістики останнім часом бшіансує між визнанням необхідності незалежної від держави системи ОМІ й утверд-женням думки про необхідність її підтримки тією ж Українською дер-жавою. Яскравий приклад цього знаходимо в підручнику "Теорія журна-лістики" (К., 1998) визнаного авторитета в цій галузі А.З. Москаленка.

Відзначивши, що в новітньому інформаційному просторі України замість партійної журналістики в ході демократичної революції почали з'являтися газети Рад, які утворили сьогодні нову монополію, він запи-тує: "Чи нормально це? — і сам же відповідає: — Коли орган влади ви-дає свою газету — це нонсенс. Такого немає ніде у світі. Це суперечить нормам демократичного устрою. Це більшовицький анахронізм.

Враховуючи це, деякі ради демонструють свій демократизм, зніма-ючи з себе повноваження засновників газет і надаючи їм статус незалеж-них. І цю демонополізацію треба провести в масштабах усієї держави в рамках загальнонаціонального структурування суспільства. Коли ми на-зиваємо себе демократами, то повинні відокремити четверту владу від усіх інших гілок влади. Газети Рад, ще раз підкреслимо, — нонсенс".

Автор ніби забув, що трохи раніше писав про протилежне: необ-хідність державної підтримки органів масової інформації. "Пріоритет-ною державною підтримкою, — наголошував він, — має заохочуватися виробництво та поширення інформаційної продукції державною мо-вою, особливо в регіонах з переважанням неукраїнськомовної інфор-маційної продукції. З цією метою створюються відповідні перспективні державні програми та запроваджуються в межах наявних можливостей додаткові пільги для засобів масової інформації, які виробляють таку інформаційну продукцію"47.

Як розв'язати таку існуючу насправді гостроактуальну пробле-му? Наша теорія журначістики, на жаль, ще не дала однозначної відповіді на це питання.

Вихід із зачарованого кола слід шукати на шляху використання досвіду тих держав, які на законодавчому рівні регулюють свій інфор-маційний ринок. Слід не боятися самих слів "державна підтримка". Як-що звернутися до проблеми районних газет, а в них доведеться працюва-ти багатьом з молодих журналістів, то вони всі можуть в один день заги-нути, позбавлені внаслідок прийняття Закону про роздержавлення місце-вої преси в Україні державної підтримки. .Адже без дотацій вони навряд чи зможуть існувати в районах з невеликою кількістю населення й тира-жем 2-4 тисячі примірників. Але добре було б, коли ця дотація надавала-ся централізовано з державного бюджету; це дозволило б навіть районній газеті відчути себе незалежною від диктатури місцевих райдержадмініст-рацій, на службі в яких перебуває поки що більшість з них. Зрештою, і приватна журналістика відчуває на собі могутній економічний тиск за-сновників і не є більш вільною ніж та, що дістає державну підтримку.

Про корисний досвід господарської діяльності редакцій район-них газет розповідали учасники конференції "Районна газета. Як вижи-ти в умовах ринку?", що проходила в межах VI Національного фестива-лю мас-медіа, реклами і книги 10-12 квітня 2000 року в Харкові. Редак-тори районних газет зібралися в м. Балаклеї Харківської області, де діє обладнане новітньою технікою поліграфічне підприємство, що успішно конкурує з поліграфічним гігантом "Харків". На конференції було оп-рилюднено багато цінної інформації про боротьбу колективів редакцій районних газет за виживання. Багато з них домоглися з'єднання ре-дакцій з друкарнями, заробляють додаткові кошти, забезпечуючи свій регіон бланками ділових паперів, друкують книжки на замовлення ав-торів, відкривають свої кіоски з продажу преси і навіть крамниці про-мислових товарів. Так, подібній діяльності не вчили на журфаках, не-звично займатися нею творчому працівникові. Але винагородою за цей труд стає відчутна незалежність від органів влади, можливість нести чи-тачам правдиву масову інформацію, служити не урядовцям, а істині.

Є в цієї проблеми, крім економічного, ще й творчий аспект. Він полягає у вдосконалення професійної майстерності діячів україномов-них ОМІ, у їхній можливості протиставити російськомовній пресі ви-щий рівень мистецтва інформації і завдяки цьому опанувати нові групи