3. Прагнення до консолідації, тобто вироблення спільної для ба-гатьох позиції. Формуючи громадську думку навколо найважливіших проблем суспільного буття, журналістика сприяє об'єднанню людей за поглядами й інтересами. Обговорення проблем і вироблення спільної позиції щодо їх розв'язання консолідує націю, дає кожному громадяни-нові відчуття плеча, відчуття своєї несамотності в світі. Журналісти-ка — це органи масової інформації, бо вона сприяє виробленню масою читачів спільної позиції, орієнтує їх уздовж одного суспільно-політич-ного вектора, налаштовує на сприйняття тих чи інших соціальних, еко-номічних та культурних цінностей.

4. Доступність для маси. Ця проблема має кілька аспектів. Пере-дусім інформація має бути доступною читачам за змістом і формою, тобто зрозумілою їм, написаною простою мовою, має містити витлума-чення складних понять. По-друге, інформація повинна бути доступною економічно, тобто продаватися за невелику плату. І, нарешті, по-третє, відзначимо ще один аспект доступності — зручність доставки. Сьогодні газету чи журнал, що видається у будь-якому місті України, можна пе-редплатити на всій її території. Деякі газети і журнали, що виходять в регіонах— "Журналіст" (Харків), "Собеседник" (Одеса) — проголошу-ють себе всеукраїнськими виданнями. Передплата дозволяє читачеві щодня виймати із своєї поштової скриньки газети й журнали, що вида-ються не лише в його, айв інших містах України, а також отримувати зарубіжну періодику. Доставка радіо- й телепрограм здійснюється через ефірний чи дротовий (кабельний) зв'язок і дозволяє слухачеві й гляда-чеві сприймати їх удома в зручний час.

5. Відкритість для співпраці усім охочим до цього. Журналістика містить потенційну можливість виступу кожного громадянина з будь-якого питання, аби цей виступ був виконаний на достатньому для сприйняття аудиторією рівні. Більше того, співробітники редакції завжди мають змогу стилістично допрацювати матеріал стороннього автора, якщо тільки в ньому міститимуться суспільне цінні думки. Газе-ти і журнали вміщують на своїх сторінках листи читачів, до участі в радіо- й телепрограмах запрошується досить широке коло громадян. У цій відкритості для співпраці теж виявляється ще один аспект "масо-вості" журналістики.

"Масовій інформації" протистоїть "індивідуальна" (особистий досвід) та "спеціальна" (фахові знання) інформація, але в сукупності ра-зом вони є основою духовності особи, створюють інформаційну базу для її орієнтації в світі й практичної діяльності.

Отже, журналістика невіддільна від поняття "масова інформація".

Специфіку "масової інформації" визначають такі атрибутивні ознаки:

1. Змістова актуальність. З цього погляду інформація повинна мати загальносуспільне значення, бути важливою для досить широкого кола громадян, викликати інтерес великої групи читачів.

В. В. Різун виділив такі три складові актуальності: "суспільна зу-мовленість (суспільна мотивованість), відповідність важливим суспільним завданням (суспільна цілеспрямованість) і суспільна доцільність (суспільний смисл)". У першому аспекті актуальна тема — це така, що покликана до життя суспільними потребами й проблемами. У другому аспекті актуальність пов'язується з активним суспільним цілепокладенням, яке повинне бути розташованим у межах поліпшення суспільного життя, оздоровлення соціальних процесів. У третьому ас-пекті під актуальністю розуміється можливість журналістського твору справляти позитивний вплив на подальшу діяльність чи: мчів.

2. Хронологічна актуальність або оперативність. З цього погляду всі новини повинні бути "останніми", відзначатися свіжістю. Мабуть, не одну людину в дитинстві дивувшіа парадоксальна вербальна формула, не-одноразово чута по радіо: "Передаємо останні новини", — адже ці нови-ни насправді ніколи не були останніми, а виходили в ефір знову й знову.

Ліпне підрісши, особа осягає зміст метафори: новини є останніми, з тих що повідомлені на цю хвилину; останні за хронологічною актуальністю.

У журналістиці точиться постійна боротьба за оперативність, першість і пріоритетність у поданні повідомлень. З цього погляду прик-метний епізод описано в романі російського письменника Сави Данґулова (1912-1989) "Кузнецький міст"30 (кн. 1-3, 1971-1979). У творі, що його присвячено діяльності під час другої світової війни Міністерства закордонних справ СРСР, багато уваги приділено й відо-браженню роботи зарубіжних кореспондентів, акредитованих при Міністерстві. За законами тоталітарної держави в Радянському Союзі журналістика не була незалежним інформаційним інститутом, а викону-вала роль наймички при державно-партійному апараті. У романі описа-но, як з цією метою використовується навіть іноземний журналістський корпус, акредитований при Міністерстві закордонних справ СРСР. Пе-реміщення кореспондентів та їх доступ до інформації суворо регламен-тувалися. Але наприкінці 1943 року вже організовувалися з метою інформування світової громадськості колективні виїзди кореспондентів провідних світових інформаційних агентств і найголовніших щоденних періодичних видань на місця бойових дій.

У третій книзі роману описано повернення групи тридцяти жур-налістів з України. Відразу по приїзді кожен кореспондент дав телеграму-блискавку до своєї редакції: "Виїздив на Дніпро, бачив переправу радянських військ. Був прийнятий командувачем армії українських пар-тизанів. Найближчі півтори-дві години передам двісті рядків". Після відправки "блискавок" до Лондона, Нью-Йорка, Мельбурна і т. д. кім-ната кореспондентів у відділі преси наповнилася гуркотом друкарських машинок. Двісті рядків і справді повинні бути "відлиті" негайно і за півтори години переправлені до редакції телеграфом, інакше буде пізно, повідомлення з'явиться в інших газетах і перестане кваліфікуватися як "останні новини".

Дивовижною здається швидкість, з якою працювали зарубіжні кореспонденти, нібито їм допомагає якась чудо-сила. Насправді все простіше. Як тільки "кореспондентський ковчег" залишає столицю, га-зетчик перетворюється на акина: він складає свій майбутній жур-налістський твір і, складаючи, заучує його напам'ять. Цей пронес три-ває під час усієї поїздки і завершується лише з поверненням літака в Москву. Журналіст готовий повторити свій текст, як "Отче наш". Відп-

равивши телеграму, він кидається за машинку і з швидкістю друкарки "вистрілює" вже готовий,