пераменту читача, особливостей конкретних умов його діяльності, спе-цифіки політичних обставин) від емоційного співпереживання до актив-ного вчинку.

Саме прагматизм масової інформації, її імперативність дозволяє використовувати її з метою маніпулювання громадською свідомістю та спрямування сусмільних емоцій. Помилковою здається думка про те. що імперативність журналістики завжди пов'язана лише з маніпуляті-т-ною пропагандою і властива лише тоталітарному сіспільству. В умовах сучасної духовної кризи й дегуманізації культури (і журналісттіхи як її складової) особливої актуальності набуває імперативність, спрямована на захист політичної стабільності в світі, утримання екологічної рівно-ваги, збереження загальнолюдських цінностей, утвердження тра-диційної моралі. Під цим кутом зору імперативність виглядає, не реля-тивною, а абсолютною властивістю масової інформації.

Виробництво масової інформації завжди здійснюється на двох рівнях:

1) творцем її може бути кожен громадянин в силу творчої приро-ди людини;

2) масова інформація створюється інституційно, тобто спеціаль-ними суспільними інститутами.

Звідси — два рівні масової інформації:

1) стихійний, що створюється спонтанно й поширюється самими масами переважно в усній формі;

2) організований, створюваний спеціалістами й поширюваний за відкритими, доступними кожному комунікаційними каналами.

Журналістика і є наслідком історичного суспільного розвитку й головним способом існування організованого типу інформації, що й дозволило їй стати масовою.

Масова інформація накопичується в інформаційних сховищах. Але у вжитку живих поколінь перебувають в основному верхні, "свіжі" її пласти. Однак суспільство в усі часи передбачає надходження в кана-ли комунікації інформаційних продуктів з шарів "глибокого залягання", актуалізуючи тим самим вічні істини, а іноді й нерозпізнані помилки.

З погляду функціонування є три форми існування масової інфор-мації:

1) пасивна; її складають тексти, законсервовані у фондах сховищ, це потенційна інформація, яка може бути актуалізована за певних обставин;

2) стихійна; її складають анонімні повідомлення (ч> Ікн, фольк-лор, у тому числі й анекдоти), що циркулюють каналами усних ко-мунікацій;

3) активна; її складають масово-інформаційні потоки (тобто, журналістика); динамічна сукупність інформаційних продуктів, що створюються безперервно.

Журналістика, створюючи специфічні тексти, виявляється ор-ганізатором масово-інформаційних потоків. Збираючи воєдино тексти масової інформації, журналіст створює з них новий, "збірний" про-дукт — рухому, еволюційну інформаційну картину сучасності. Ця кар-тина сучасності формує масову свідомість, громадську думку, суспільні настрої, багато в чому визначає поведінку людей і діяльність соціаль-них інститутів.

Ремісницька діяльність журналіста як посередника весь час сусідить з чисто творчими її аспектами. Винести внутрішню інфор-мацію поза межі журналістики уявляється неправомірним, тому що, по-перше, насправді журналістика не існує без неї, а по-друге, помилково запліднювати свідомість майбутнього фахівця спрощеною концепцією журналістики, де їй відведено лише посередницьку роль між джерелами новин та масовою аудиторією.

Використання різних видів інформації урізноманітнює інфор-маційний потік, робить друковане видання чи програму електронного органу масової інформації цікавими й конкурентноспроможнимк.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

АЛЬМАНАХ (арабськ. "аль манах" — букв, "там, де схиляють хо.ша ", тобто зупинка на відпочинок каравану) — так первісна називався неперіодичний збірник календарно-довідкового характеру, у якому давалися відомості про схід і захід сонця, фази місяця тощо. Згодом, десь із XIVст., в альманахах стали вміщувати розповіді про різні країни та пам'ятні місця, коментарі про історичні події, інформацію про ярмарки, придворні розваги, рух пошти та ін. Поступово до альманахів етапи включати ху-дожні твори та наукові праці. На XVIII cm. вони витісняють з альманахів астрономічні відомості в календарі. Альманахи набули характеру не-періодичних журналів, стали збірниками раніше недрукованих літератур-них творів, написаних різними авторами-сучасниками, та літературно-критичних праць. Часто альманахи компонувалися за тематичною, ж-ан-ровою, ідейно-художньою чи регіональною ознакою.

В Україні альманахи мали особливо велике значення тоді, коли ук-раїнська журналістика ще не існувала або була заборонена царським уря-дом у Росії. В історію української духовності навічно вписані "Украинский альманах!" (1831), "РусалкаДністрова" (1837), "Ластівка" (1841), "Сніп" (1841), "Молодик" (1843-1844, mm. 1-4), "Записки о Южной Руси " (1856-1857, т. 1-2), "Хата" (I860) та ін.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 236 с.

2. Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой информа-ции и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 119с.

3. Бауман Юрій. Міфологія в суспільній свідомості України (аналіз ук-раїнської преси) // Історична міфологія в сучасній українській куль-турі. — К., 1998. — С. 5-67.

4. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевиде-ния. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.

5. Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г. Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут, 1993. — 204 с.

6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творче-ства: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М. Горького, 1976. —67 с.

7. Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение: Новые средства массовой ин-формации — их аудитория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Га-натлеба, 1989. — 672 с.

8. Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с.

9. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П., Гу-ревич С. М., Ибрагимов А.-Х.-Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.