справу — затаврувала горе-винахідників ім'ям шахраїв. Але ось найближчий друг журналіста, Юрій, несподівано захворів. Діагноз — хвороба Ковача, один з численних різновидів лей-козів. Випробувавши всі заходи, лікарі вдалися й до останнього: препа-рату Єгорова-Хворостуна. Юрій помер, але інша хвора, якій також про-водили аналогічний курс лікування, одужала. Різниця між ними поляга-ла в тому, що Юрія почали лікувати на шостому місяці хвороби, а Ні-ну —- на другому. Висновок напрохувався простий: якби Юрія розпочали лікувати раніше, його можна було б урятувати. Цього не сталося тільки тому, що, завдяки газетній публікації Неспанова, препарат Єгорова-Хво-ростуна вважався цілком скомпрометованим. Журналіст приголомше-ний наслідками своєї публікації. Його друковане слово вже призвело до загибелі його друга. А скільком іншим хворим препарат міг би допомог-ти! Виявилося, що він ефективний у вузькій галузі — проти хвороби Ковача, що й повинні були б установити додаткові його випробування.
Георгій Неспанов прагне відновити справедливість, але це зроби-ти не так і легко. Його газета відмов.'Іяється давати спростування, боїться за свій авторитет, якій може бути захитаний в очах читачів че-рез визнання власної помилки. Бояться за свої крісла й керівники газе-ти. Більше того, вони вважають, що Неспанов не припустився про-фесійної помилки, зробив усе правильно. Сам же фельєтоніст розуміє, що це не так. Він не завершив збирання інформації, не зустрівся з голо-вним автором препарат}', Єгоровим, до якого важко було дістатися, бо він жив за містом; повірив зацікавленому інформатору, науковцю з Інституту імені Палешана, директор якого також готував препарат про-ти лейкозів і в такий спосіб (за допомогою газети) усував конкурента.
Тому Неспанов здійснює відчайдушний крок: організовує в іншій центральній газеті фельєтон проти самого себе. Розвінчання його по-милки в оцінці препарату Єгорова-Хворостуна поверне звання чесних
учених цим лікарям і зрівняє їхні шанси в боротьбі з препаратом Інсти-туту Палешана. Але ціна цього викриття — знилгення імені й'.урналіста, викреслення його з поля професійної діяльності. По суті Георгій пішов на професійне самогубство в ім'я торжества істини й справедливості.
Серед журналістів існує приказка: сапер помиляється один раз, а журналіст — двічі. Перша помилка тягне за собою догану, друга звільнення з роботи. Журналіст, який помиляється, нікому не потрібен, він не здатний до професійної діяльності. Роман Леоніда Жуховицько-го "Зупинитися, озирнутися..." і дає гостре відчуття важливості кожно-го слова журналіста, засвідчує ефективність кожного його твору, де-монструє ужитковий характер діяльності газетяра.
Молодому спеціалістові важливо зрозуміти, Ідо він обрав про-фесію, яка покладе на нього вічний тягар моральної відповідальності за всі створені вами журналістські твори.
5. Професія журналіста — це вічне спілкування, за допомогою якого журналіст збирає левину частку інформації. Його праця не як у письменника — у кабінетній тиші, а на площі, на заводі, в установі, на прес-конференціях, де він опитує десятки людей, які допомагають йому, висловлюючи свої думки й погляди, зрозуміти сутність подій. У жур-наліста, незалежно від того, в друкованому чи електронному засобі ма-сової інформації він працює, повинне бути добре поставлене усне мов-лення, він повинен володіти точною фразою, швидко реагувати на по-вороти думки співрозмовника, знати досконало предмет бесіди, аби на рівних вести її з фахівцями.
Цілком справедливим є таке гасло журналістики: немає неціка-вих співрозмовників, є недосвідчені журналісти, які не вміють видобути з джерела соціальне вагоме повідомлення або розпізнати в процесі пе-ребігу звичайної бесіди суспільне необхідну інформацію.
Журналістика — це мистецтво спілкування, і якщо ви не во-лодієте ним, якщо ви людина замкнута, самозаглиблена, слід подумати про іншу спеціальність.
6. Журналістка — це галузь універсальної духовної діяльності. Журналіст мусить мати свою тему, яку повинен знати глибоко й доско-нало, але при цьому має вміти написати про різноманітні предмети. Існує формула: журналіст знає, все про небагато що і потроху про все (no-рос.: всё о немногом и немого обо всём). Отже, в основі праці жур-наліста — широка загальна ерудиція, знання фактів і явищ з різних га-.гузей життя: політики, історії, соціології, літератури, географії, медици-ни, біології тощо.
Журналістика — це професія професій. Не тільки тому, що вима-
гає від суб'єкта інформащйної діяльності різноманітних обдарувань (письменника, оратора, учителя, актора, психолога, соціолога тощо), але й тому, що вимагає від нього універсальних знань у різних галузях людської діяльності. Незважаючи на те, що в соціальній дійсності уста-люється дедалі глибша спеціалізація, журналістика, навпаки, зберігає свою підкреслену універсальність, залишається професією усезнайок, го-тових розповідати людству про його ж власні професійні таємниці й се-крети, заш рюватися в найскладнішу наукову проблематику, витлумачу-вати для масового читача найскладніші мистецькі чи наукові явища.
Журналістові все цікаве, що містить інформацію й може виклика-ти інтерес читача. Професія журналіста передбачає вічну націленість на новину, свіжу інформацію в найрізноманітніших сферах життя. І якщо у вас немає достатньої загальної ерудиції, вузький світогляд, немає по-тягу до універсальності, всебічності, з вас не вийде гарного журналіста.
А тепер розважте ще раз, чи правильний вибір ви зробили, чи відповідаєте ви вимогам професії журналіста і чи не краще пошукати вам більш спокійної і більш прийнятної для вас спеціальності.
При цьому варто ще раз нагадати про ужитковий, прикладний характер нашого фаху, про потребу писати щодня, мати творчу практи-ку від перших же днів перебування в університеті, для чого нашим на-вчальним планом передбачена на кожному курсі журналістська практи-ка з відривом і без відриву від навчання. Якщо за перший семестр ви не зробите жодної публікації, ви мусите замислитися над правильністю об-раного життєвого шляху, якщо ви не зможете