які часто використовуються вами в що-денних розмовах;
4) ваш псевдонім не повинен містити ніяких біографічних вказівок, під якими розуміються місце або місяць народження, дівоче прізвище матері тощо, тим більше не перегукуватися якимось чином з справжнім іменем;
5) і, зрозуміло, коло осіб, що знають про ваше завдання, повинне бути скорочене до мінімуму, незалежно від міри довір'я і спорідненості (останнє особливо важливе — не створюйте своїм близьким і рідним зайвого мотиву для тривог).
Цілком очевидно, що побудувати журналістський твір лише на спостереженні майже неможливо. Найчастіше йому сусідять інші спосо-би збирання Інформації, серед яких друге місце займає вивчення доку-ментів і /джерел.
II. Вивчення документів і джерел — важливий етап робото жур-наліста над складними, не репортерськими, а аналітичними матеріала-ми. Як відомо, однією з найважливіших ознак журналістики як масово-інформаційної діяльності є документалізм. Якщо спостереження (так само, як і інтерв'ю) постачає журналістові суб'єктивні знання, то доку-менти, навпаки, дають точну, об'єктивну інформацію.
Під документом сьогодні розуміється усякий матеріальний носій, який створений людиною для закріплення будь-яким способом соціаль-ної інформації з метою передавання її в просторі й часі.
Матеріальними носіями інформації сьогодні є папір, магнітофон-на стрічка, кіноплівка, фотографія, електронний накопичувач інфор-мації тощо. З цього погляду джерела — це різновиди документів, а са-ме: письмові тексти, рукописні чи друковані, аудіо- та відеозаписи роз-мов та подій, фотографії, дискети з цифровими, текстовими матеріала-ми, на основі яких створюються журналістські (а також наукові) твори.
Насамперед слід сказати, що, працюючи в межах певної теми, журналіст мусить весь час її вивчати, поглиблювати свої знання з пев-ної галузі життя, ознайомлюватися з новинками літератури й періоди-ки, бувати в бібліотеках, знати правила бібліографічного пошуку, звер-татися до необхідних джерел у разі потреби. Без роботи з книжкою, журналом, газетою не мислимий сучасний журналіст.
Головна засада при роботі журнашста з документами й джерела-ми — неупередженість. Він не повинен шукати в них підтвердження на-перед придуманої концепції, а, навпаки, концепцію будувати на доку-ментально підтверджених фактах. Бувають випадки, коли вже після за-вершення формування концепції виявляється новий факт, що що кон-цепцію руйнує; тоді підлягає не відкиданню новий незручний факт, а пе-реглядові й уточненню сама вже готова концепція.
У спеціальному дослідженні сформульовані такі правила роботи з документами:
Переконайтеся в тому, що
1) документ створений компетентною (за службовим станови-щем) або спеціально уповеноваженою дія цієї мети особою;
2) обстановка, у якій створювався документ, не вплинула на його зміст;
3) у ньому не спотворені прізвища службових осіб;
4) зміст документа відповідає відбиткові печатки та кутового штампу;
5) документ підписаний уповноваженою для цієї мети особою181
Майстерність журналіста вимірюється, окрім інших чинників, ще й тим, наскільки глибоко він може осмислити джерельну базу майбут-нього твору, скористатися нею, дати в самому тексті необхідні посилан-ня на документи, які стануть вагомим аргументом і переконають чита-ча в правильності позиції автора.
Нарешті, є такі сфери журналістики, де знання документів і дже-рел є обов'язковим, домінує в матеріалі. Такими є, наприклад, виступи на історичні теми, кримінальна хроніка.
Розпочинаючи роботу над будь-яким матеріалом для ОМІ, жур-наліст зобов'язаний поцікавитися, чи є з даної теми якісь документи і джерела. У багатьох випадках ознайомлення з ними складає початко-вий етап осмислення теми. Так буває, коли йдеться про вивчення певно-го промислового об'єкта, будівництва, розгляд скарги.
Важливим джерелом тем і проблем для журналіста є листи чи-тачів. Через них надходить важлива інформація про суспільні супереч-ності, назрівання конфліктних ситуацій, рух громадської думки в тому чи іншому напрямку. Люди звертаються до газети, як правило, у склад-них випадках свого життя, шукаючи підтримки, соціальної справедли-вості, захисту від сваволі урядовців. За радянських часів у редакціях практично всіх (включаючи районні) газет були відділи листів, в обов'язки яких входило лише працювати з поштою, систематизувати й узагальнювати епістолярну інформацію, перевіряти скарги, готувати до публікації листи або уривки з них. У газетах існували рубрики "Хоча листа й не надруковано", де редакція повідомляла читачів про вжиті нею заходи з привод»' звернень громадян та про дії урядових органів у справі розв'язання порушених у листах проблем.
Молодому журналістові слід знати, що листи читачів можуть правити за джерело лише попередньої інформації, яка ще потребує ре-тельної перевірки. Робота з листами будується на таких засадах:
1. Ретельний облік усіх листів, надання кожному свого номера чи шифру, згрупування листів за темами чи проблемами.
2. При ухваїі рішення про публікацію потребує перевірки авторст-во листа. Співробітник редакції мусить обов'язково зустрітися з автором листа чи поговорити з ним по телефону і усно від нього особисто дістати підтвердження його авторства. Якщо такого підтвердження домогтися не вдається, лист вважається анонімним і не розглядається. Особливо не-обхідною така перевірка с у випадках, коїш йдеться про компрометуючі факти, оприлюднення яких може так чи інакше вплинути на долі людей.
3. При намірі опублікувати лист потребують перевірки наведені в ньому факти. Це також складає обов'язок співробітників редакції. Для
цього в автора листа слід поцікавишся джерелами його інформації п са-мому журналістові пройти цим шляхом, співставити різні точки зор\ на подію чи явище тощо.
У багатьох редакціях старих газет існує традиція, згідно з якою усю пошту, що надходить на загальну адресу видання, читає спочатку головний редактор, він же накладає потрібні резолюції й передає .нині у відділи для подальшого використання чи вжиття заходів.
Листи правлять за канал зворотного комунікаційного зв'язку ре-дакції з читачами, дають журналістам відчутії пульс громадської думки, а разом з тим ефективність власної праці.
Через зубожіння значної частини населення України, що стало