Реферат на тему:

Засади журналістики. Гуманізм як синтез вимог до журналістської діяльності, розуміння лю-дини як найвищої цінності, забезпечення миру і злагоди в суспільстві, усунення перешкод на цьому шляху.

Патріотизм як захист інтересів свосї країни і свого народу. Інтернаціоналізм — знайомство читача з світом. Демократизм та його аспекти: орієнтація на народ, до-ступність за формою і за ціною. Правдивість як адекватність карти-ни світу, створюваної в ОМІ, реальним життєвим процесам. Опера-тивність як здатність готувати матеріал та інформувати громадян у стислі терміни.

Здійснюючи масово-інформаційну діяльність, журналіст щодня потрапляє в найскладніші життєві ситуації, мусить вивчати суспільні су-перечності й конфлікти і бути арбітром у них; він повинен уміти зайня-ти правильну позицію й мати мужність послідовно її захищати, бо від його висвітлення, від його розуміння ситуації чи події залежить форму-вання громадської думки навколо них і остаточне розв'язання справи. Це накладає величезну моральну відповідальність на особу журналіста, вимагає вивіреності його соціальної позиції. Озброюють його в цьому, допомагають прийняти правильні рішення засади журналістики.

Під засадами журналістики ми розуміємо теоретико-методо-логічні основи журналістської діяльності. На відміну від законів, засади журналістики не мають нормативного, директивного характеру, їх по-рушення не веде до кримінальної відповідальності. Тим не менше, во-ни — реальна даність масово-інформаційної діяльності, склалися в над-рах історії, їх дія неухильна, а розплата за їх порушення неминуча і на-стає у вигляді осуду громадською думкою та власним сумлінням негідного вчинку журналіста.

Між засадами журналістики і законодавчою базою в галузі масо-во-інформаційної діяльності існують такі ж стосунки як між мораллю і правом. Так як до появи держави й виданих від її імені законів та при-мусових способів забезпечення їх до'фимання людська спільнота керу-валася звичаєвим правом, так і засади журналістики передували появі законодавчого регулювання в цій галузі. Але вони належать до числа більш давніх, сталих, у певному сенсі слова "вічних" вимог, що висува-ються суспільством до журналістики. У цьому аспекті засади жур-налістики — це неписані закони її функціонування.

Соціальне відповідальна модель масово-інформаційної діяль-ності якраз і передбачає активність засад журналістики, які присутні в

свідомості кожного працівника мас-медіа при здійсненні ним своїх про-фесійних обов'язків. Адже свобода — це не свавілля і не вседозво-леність. Вона передбачає наявність у кожного журналіста внутрішньо-го редактора, який вчасно підкаже йому про неприпустимість чи ба-жаність чергової публікації, утримає від втручання в особисте життя громадян, застереже від розпалювання міжнаціональної ворожнечі чи інших негідних журналіста вчинків.

Для радянської журналістики засадами були оголошені ко-муністична партійність, класовість і народність. Журналістика під ку-том зору цих категорій розділялася на два протиборствуючі табори: прогресивний пролетарський і реакційний буржуазний. Проміжних варіантів не визнавалося, а категорія загальнолюдського розглядалася як спосіб маскування буржуазної партійності.

Найширшим з-поміж названих є принцип народності, який роз-глядався як найважливіша особливість прогресивної творчості, яка в до-сконалій формі правдиво й дохідливо зображує життя народу, служить йому, виражає його прагнення, інтереси, потреби, естетичні ідеали.

Вужчим є принцип класовості, який полягає у вияві поглядів, пе-реконань та ідеалів певних суспільних класів і соціальних груп, відобра-женні життя з класових позицій, служінні їм своєю творчістю, відкритій чи прихованій участь на їхньому боці в класовій боротьбі.

Найвужчим є принцип партійності, під яким розумілися вищий ступінь класовості, відкрите, свідоме й послідовне служіння справі, інте-ресам і прагненням певного класу та його партії, чітка визначеність ідейно-політичних позицій.

Оскільки кожне розвинуте суспільство політичне структуроване, то в ньому неминуче існують і політичні партії, що мають свою партійну пресу, а відтак діють принципи класовості й партійності. Але в Радянському Союзі за наявності лише однопартійної системи прин-цип партійності служив завданню підпорядкувати всі без винятку ЗМІ пропаганді й аіітації за проіраму й ідеали комуністичної партії, партії влади. Функції журналістики за таких обставин зводилися не до ство-рення реальної інформаційної картини світу, не до пошуку правди, а до виконання службових функцій щодо існуючих владних структур. Це в значній мірі обмежувало можливості журналістики з повноцінного інформаційного забезпечення суспільства. Тому сьогодні класовість і партійність, хоч і мусять бути визнаними для певного роду ЗМІ, не мо-жуть розглядатися як провідні засади журналістики.

Це стало зрозумілим вже наприкінці радянської епохи, коли осоо-ливо виразно відчувалося, що тоталітарна система вичерпала себе до-

щенту, і сама комуністична партія проголосила курс на перебудову, най-важливішими гаслами якої стали гласність і повернення до загально-людських цінностей. Це були саме ті засади, якими керувалося людство впродовж своєї історії, дієвість і продуктивність яких була доведена й підтверджена провідними розвинутими, демократичшши країнами світу.

Серед засад журналістики, заснованих на загальнолюдських пріоритетах, як найважливіші відзначимо такі:

1. Гуманізм. Це універсальна засада, синтез вимог до жур-налістської діяльності. Гуманізм — це розуміння людини як найвищої цінності, це позиція журналіста, яка сприяє розвитку людини, забезпе-ченню її матеріальних і духовних потреб, миру й злагоди, рівноваги в суспільстві, виходить з пріоритету прав людини, які мусять бути гаран-товані державою.

Як антитеза, антигуманізм — це заклики до насильства, про-паганда класової ненависті й класової боротьби, заклики до дес-табілізації суспільства, повалення існуючого ладу, насильшіцького зни-щення існуючого державного ладу і самої держави. Усе це законодавче заборонено в правових, демократичних державах.

Засади співжиття людей в соціумі віддавна викладені в мораль-них заповідях, сформульованих у священних книгах практично всіх релігій. Як правило, тут наведені етичні максими-заборони, перелічено те, чого не повинен робити індивід. При чому істориками релігії відзна-чається співпадіння в різних священних книгах найважливіших вимог, яким повинна слідувати людина.

Ми живемо