Реферат на тему:

Загальна жанрологія і журналістика. Поділ літературної творчості на роди. Визначення епосу, лірики й драми.

Будь-який журналістський задум здобуває втілення у формі пев-ного жанру. Щодня розкриваючи газету, читач зустрічається в ній не просто з текстами, а замітками, статтями, нарисами, інтерв'ю, есе та іншими жанрами журналістики. Жанри — це комунікативні канапи для певного роду інформації. Неправильно пов'язувати жанр лише з фор-мою журналістського твору, хоча б і такою, що склалася в глибинах історії і стабілізувалася в своїх структурних ознаках. Жанр — це певним чином окреслений зміст, що "відшукав" найбільш зручну форму для свого втілення. Жанр — це змістовно-формальна єдність.

А відтак, журналіст мусить навчитися бачити дійсність очима жа-нру, оскільки зрозуміти цю саму дійсність можна лише у зв'язку з пев-ними способами її вираження. Адже журналіст не втискує матеріал у го-тову площину твору, а жанровий погляд служить йому для відкриття, бачення, розуміння й відбору життєвого матеріалу.

Для журналіста є важливим як оволодіння конкретними інфор-маційними, аналітичними та художньо-публіцистичними жанрами, висвітлення структури й особливостей яких передбачене в спеціальних курсах, так і розуміння загальних жанрологічних питань, яким і присвя-чений цей виклад. Незважаючи на теоретичну загальність даного ма-теріалу, він має важливе значення для розв'язання суто творчих кон-кретних завдань, що рано чи пізно виникають перед кожним автором, надто тоді, коли він залишає, позаду період учнівства й виходить на шлях власної, самостійної творчості.

Під жанрологією розуміємо ту частину теорії журналістики (й літератури), що вивчає поділ текстів на роди і жанри. Слово "жанр" за-позичене в українську мову з французької, де вживається в двох значен-нях: "рід" і "вид". Це створило певну плутанину в жанролопчнііі термінологічній системі, де утворилося відразу кілька понятійних рядів для позначення одних і тих самих явищ. Не вдаючись до викладу подро-биць дискусійних моментів, відзначимо, що найбільш поширеною є концепція, згідно з якою щодо літературних текстів застосовуються три рівні поділу, що називаються

1) РІД,

2) жанр,

3) жанровий різновид.

У відповідності із загальнофілософським законом зміст і форма перебувають у діалектичній єдності, у якій пріоритет належить змістові. Це породжує іноді деяке скептичне ставлення до форми як до чогось другорядного, неістотного. "Дайте мені сенсаційний зміст, — говорить молодий журналіст, — а вже оформити його я як-небудь зумію". На-справді ж, форма не є другорядним чинником у журналістській праці, а досконале оволодіння нею є законом творчості. Зрештою, у творчому змаганні журналістів перемагає той, хто пише яскравіше, вміє знайти нестандартні підходи до матеріалу, глибоко оволодів жанровими типа-ми мислення.

Важливе значення форми розкрив свого часу великий німецький філософ Г.В.Ф. Геґель (1770-1831). "Форма є зміст, — писав він в "Енцик-лопедії філософських наук" (1817), — а у своїй розвинутій визначеності вона є закон явищ"195. "Зміст не безформний, —продовжував він далі, — а форма водночас і міститься в самому змісті, і являє собою щось зовнішнє стосовно нього. (...) Зміст є не що інше, як перехід форми у зміст, а фор-ма — перехід змісту у форму"196 (підкреслення Геґеля. — І.М.).

Наявність певних родів і жанрів, згідно з цим філософським зако-ном, означає ні що інше, як існування певного змісту, який визначає адекватні способи свого оформлення, невіддільного від форми. У про-цесі історичного розвитку жанри інтенсивно розвивалися. Змінювалася дійсність, що була предметом відображення в творчості, змінювалися ідеологічні системи, які визначали сутність цього відображення. Часом дуже важко співвіднести два цілком різні твори і побачити в них на-явність спільних жанрових ознак. Величезна часова дистанція між "Антігоною" Софокла і п'єсою Е. Іонеску "Король помирає". Але не-розв'язний художній конфлікт і відображення його крізь призму поваж-ного величного пафосу об'єднує ці твори в жанр траґедії, встановлює тяглість історичної традиції між ними.

Літературні жанри — явище таке ж давнє, як і сама література. Жанри журналістики народилися тоді, коли народилася й сама жур-налістика. Сталося порівняно недавно. Тому, згідно з історичною пос-лідовністю, розглянемо спершу умови творення літературних жанрів.

Нагадаємо, що зміст складається з двох частин: предмета відобра-ження і авторської оцінки відображуваного. Ці два боки змісту актуалізу-ються залежно від того, про який рівень жанрового поділу йдеться. Крім того, слід розуміти, що у випадку об'єднання безкінечного ряду одиниць в жанрову єдність неможливо враховувати в кожному випадку оригіналь-ний предмет відображення чи своєрідну авторську концепцію, а необхідно знайти такі узагальнені способи їх вираження, які й дозволять сприйняти їх як приналежні до певного сталого типу художнього мислення.

Визначаючи зміст літературного роду, не можливо взагалі врахо-вувати авторську оцінку, навіть знайшовши для неї певну формулу уза-гальнення. Своєрідність, родового змісту виявляється лише на рівні предмета відображення.

Головним предметом літератури віддавна вважається суспільна людина — явище розмаїте й багатогранне, що й диктувало потребу дальшої спеціалізації художнього пізнання. У силу цього з'явилися літе-ратурні роди, об'єктом кожного з них був предмет літератури (людина в цілому), але конкретний рід звужував сферу пізнання (предмет) до пев-них окремих сторін її життєдіяльності.

Так, предметом лірики є внутрішня людина, її свідомість, думки й почуття. Явища об'єктивної дійсності входять до предмета лірики як другорядні, як чинники інтелектуального та психічного життя індивіда. Реальне життя в ліриці завжди відображається крізь призму свідомості особистості, як факти її автобіографії.

Драма — рід літератури, предметом котрого є суспільні супереч-ності як сфера найвиразнішого вияву життєдіяльності людини.

І лише епос, об'єднуючи риси драми й лірики, практично тотож-ний самому художньому мисленню, має своїм предметом