Окремим, яскраво вираженим змістом (предметом) літературно-го роду обумовлений той чи інший спосіб його оформлення.

Головним елементом лірики є образ ліричного героя, що фор-малізується в творі як "Я". У ній надзвичайно істотними є засоби відтворення людських емоцій: ритм, рима, тропіка, поетичний синтак-сис. Тож не дивно, що вона найчастіше оформлюється у вірші, а якщо у деяких випадках послуговується прозою, то спричинює її якісні відмінності, привносить сюди ритмізацію, активізує тропіку тощо.

Драматургія ж, відтворюючи суперечності людського життя, за-собом їхньої реалізації, має художні конфлікти, формалізовані як безпо-середня дія та діалоги персонажів, що відбуваються в теперішньому ху-дожньому часі.

Головним елементом епосу є подія, формалізована в епічній прозі або епічному вірші, що передбачає обов'язкову наявність розгорнутого подієвого сюжету, представленого в розповіді стороннього, всебічно поінформованого спостерігача.

Чітко виражений зміст кожного літературного роду зробив мож-ливим утворення певних абстрактних понять, що стали згодом естетич-ними категоріями — ліричне, драматичне й епічне — і вживаються сьо-годні не лише для вказівки на приналежність до роду, але й на означен-ня своєрідності художнього мислення чи певного письменника, чи літе-ратурної школи, чи стильового напрямку.

При аналізі жанру як конкретної складової роду треба йти таким же шляхом, намагаючись в першу чергу дослідити його зміст, а потім похідну від нього форму.

Жанр як представник літературного роду є завжди носієм певно-го родового змісту. Наприклад, і комедія, і трагедія, і драма завжди бу-дуть відображенням суспільних суперечностей, тоді як нарис, повість, роман — відтворенням людського життя в усій різноманітності й бага-тогранності його виявів.

Істотним для розуміння жанрового змісту є також предмет жан-ру. Предметом траґедії є нерозв'язні на даному етапі життєві супереч-ності, суспільні та міжособистісні антагонізми. Предметом байки є соціально-моральні відносини між членами суспільства. Гегелівське визначення роману як твору про конфлікт між поезією серця й прозою життєвих відносин та випадковістю зовнішніх обставин також враховує саме особливості жанрового предмета роману. Крізь призму жанрово-го предмета осмислюється як змістовна проблема обсяг твору. Адже від об'єму безпосередніх явищ і фактів дійсності, що стали предметом есте-тичного освоєння, залежить і розмір твору.

Предметом оповідання чи нарису є окрема подія суспільного чи індивідуального буття. Навіть коли вони присвячені долі людини, ос-тання постає в них як окрема подія народної долі, національної історії. Предмет роману включає в себе загальні закономірності суспільного та індивідуального буття, зосереджується на процесах реальної дійсності.

Для розуміння жанрової специфіки надзвичайно істотним є дру-гий бік художнього змісту, а саме — авторська оцінка відображуваних явищ дійсності. Проте — знову наголосимо — для розуміння жанрово-го змісту важливо враховувати не індивідуально-конкретну концепцію світу, а найзагальнішу позицію автора, виражену як пафос твору.

Найбільш яскраво пафос як жанротворчий чинник виявляється в ліриці й драмі. Закономірно жанр оди пов'язується з пафосом піднесе-

ного, гімну — героїчного, елегії — драматичного тощо. У драматургії жанрові найменування траґедії й комедії завдяки сталому їх пафосу ут-ворили абстрактні поняття комічного й трагічного, що теж збагатили арсенал естетичних категорій.

Найскладніше виділити домінант}' естетичного пафосу в епічних творах, які в силу специфіки свого предмета (буття в цілому) схильні до концентрації в собі різних типів пафосу.

Отже, жанровий зміст виражається в

1) родовому змісті,

2) предметі жанру і

3) естетичному пафосі.

Від жанрового змісту залежить і жанрова форма конкретного твору.

Так, наприклад, роман для передачі свого жанрового змісту ви-магає розлогого сюжету як відображення певних життєвих процесів, значної кількості персонажів, розгалуженої композиції. Ода — урочис-тої лексики, піднесених образів, чіткої строфічної будови.

Жанрова форма завжди залежна від жанрового зміст}' і є похідною від нього. Зміни останнього спричинюють, кінець кінцем, обов'язкові зміни першого, хоча формі й властиве певне відставання від змісту в процесі невпинного розвитку літератури.

У процесі історичного розвитку ускладнилася сама людина, суспільне середовище, у якому вона побутує, стала більш розмаїтою су-купність зв'язків особи із зовнішнім світом. Ускладнився сам предмет художньої творчості. Якщо раніше поділ на жанри цілком задовольняв теоретиків і практиків, то в XIX ст. вже знадобилися уточнення жанро-вої специфіки. Виникло поняття жанрового різновиду.

Жанровий різновид — це конкретна складова жанру, що виділяється на основі врахування

1) своєрідності проблемно-тематичного ядра твору,

2) специфіки його естетичного пафосу або

3) способу організації життєвого матеріалу.

Для виділення жанрового різновиду враховуються окремі сторо-ни змісту твору, а саме:

1)тематика (історичний, родинно-побутовий, пригодницький і т. д. роман),

2)проблематика (філософський, політичний, публіцистичний тощо роман),

3) різновид естетичного пафосу твору (лірична чи сатирична комедія, гумористична новела, лірична чи епічна поема),

4) головна особливість поетики (роман у новелах, роман у листах тощо).

Основні поняття жанрології виникли в надрах літератури та на-уки про неї і лише потім були транспольовані в журналістику й викори-стані її практикою й теорією. Зародившись у XVII столітті, журналісти-ка спершу знала лише один жанр — короткої інформаційної замітки, новинарного повідомлення. Але в процесі історичного розвитку розши-рювала свої суспільні функції, ускладнювала способи відображення світу, вдосконалювала жанрову систему. Журналістика талановито й творчо використала нагромаджений художньою літературою жанро-вий арсенал.

Сьогодні вже є цілком очевидним, що журналістика, зокрема на рівні художньо-публіцистичної творчості, синтезувала в собі родові оз-наки літератури. Журналістика — це епос, оскільки це розповідь про певні події, це проза як найбільш зручна форма існування епосу. Але журналістика — це й лірика, бо немислима без образу автора, цілком конкретної особи-оповідача. Нарешті, журналістика — це драма, бо во-на не мислима без конфлікту, пошуку й відкриття суперечностей, зітк-нення поглядів, думок, діалогічного викладу матеріалу у формі