Реферат на тему:
Виготовлення внутрішньої інформації. Публіцистика як серцевина, стрижень журналістики.
Журналістика є не лише діяльністю по перенесенню зовнішньої інформації від індивідуальних джерел до масової аудиторії, але й способом виготов-лення внутрішньої інформації. Щоправда, внутрішня інформація ство-рюється не всіма журналістами, а лише тими, хто виконує спеціальну роль оглядача, нарисовая, есеїста. Це журналісти особливо визначного рівня, що досягай великого авторитету в своїх виданнях, чиє слово, думка й позиція цінуються так само високо, як і думка спеціаліста в тій чи іншій галузі суспільного життя. Своєю багаторічною працею вони завоювали авторитет у читачів і дістали право на створення публіцис-тичної інформації.
У сучасному журналістикознавстві наявний і інший погляд на да-ну проблему. "Давня суперечка, — пишуть автори новітнього дослідження, — чи є публіцистикою новинарна інформація — безглузд-жа: будь-яке повідомлення, надруковане в ЗМІ, що розраховане на пев-не сприйняття аудиторією і несе на собі відбиток особистості автора, — публіцистичне"184. Однак, таке широке розуміння публіцистики навряд чи утримається в нашій науці. Воно по суті ототожнює її власне з жур-налістикою. Тому ми надалі будемо виходити з традиційного уявлення про дану галузь духовної діяльності людини.
Публіцистика є вершинним явищем журналістики, її серцевиною, стрижнем. Вона потребує особливо високого рівня оволодіння фаховим мистецтвом, найповніше задовольняє функції і завдання журналістики: бути історією сучасності, впливати на практику суспільно-політичного життя. Далеко не кожний працівник мас-медіа може стати публіцис-том, — для цього потрібний особливо яскравий талант, великий влас-ний життєвий досвід, глибокі знання в різних сферах дійсності, блиску-чий, зрозумілий мільйонам стиль.
Слово "публіцистика" виникло в німецькій мові ("Publizistik"), але в свою чергу постало з латинського слова "publikus", що в пере-кладі означає — "суспільний, народний". З німецької мови воно поширилося в інші європейські мови, в тому числі й в українську.
Публіцистика — це своєрідний тип творчості, предметом котрого є актуальні явища й важливі питання поточного життя суспільства, а метод їх освоєння характеризується, поєднанням логічно-абстрактного й конкретно-образного мислення, внаслідок чого створюється нова ду-ховно-інтелектуальна цінність (публіцистичний твір), спрямована на дослідження, узагальнення й пояснення явищ життя, з метою впливу на громадську думку й суспільну свідомість.
"Публіцистика, — стверджує відомий науковець-журналістикозиа-вець Йосип Лось, —це словесна сфера моделювання свідомості, вияв не-згасної активності, динамізму людського духу, політичне й морально-філософське освоєння історії та актуальної суспільної практики, всеохоп-ний засіб формування особистості, площина вияву інтересів та вартостей людей, соціальних груп і націй, втілення їх культурної ідентичності"185.
У різноманітних джерелах підкреслюються такі головні функції публіцистики:
1) формувати громадську думку і
2) викликати зміни або консервувати в суспільній свідомості критерії та оцінки соціальних подій.
Публіцист не просто описує чи констатує факти, повідомляє про сучасні проблеми, — він роз'яснює й переконує, полемізує й викриває, закликає до дії, агітує й пропагує. У публіцистичних творах поєднують-ся лексико-стилістичні особливості наукового дослідження і ораторсь-кого мовлення, невимушена жвавість розмовної говірки і чітка впоряд-кованість літературної мови.
Щонайважливішою властивістю сучасної публіцистики є її на-уковість. Сплав науки і публіцистики виражається в прагненні жур-налістів всебічно осмислити підняту проблему, дати зважену й точну оцінку висвітленому явищу, довести до кожного реципієнта свою пра-воту, переконати його не вибухом емоцій, не почуттєвими доказами, а цифрами, фактами, логічними аргументами, посиланнями на першод-жерела своєї інформації. Поважний і глибокий аналіз соціальних про-блем, свіжість думки і слова, міцна й надійна, а головне — достовірна, арґументаційна база — ось ознаки, що дозволяють говорити сьогодні про публіцистику як різновид наукової діяльності.
А відтак постає питання про гносеологічний аспект публіцистич-ної творчості, її об'єкт і предмет. Об'єкт публіцистики — уся реальна
дійсність у складності й рошаїпї виявів. Це — наука й мистецтво, ви-робництво й економіка, транспорт і енергетика, побут і мораль, шкіль-ництво і культура. Не можна вказати якоїсь сфери матеріальної чи соціальної дійсності, яка була б закрита для пильного ока публіциста.
Предмет публіцистики — це соціальна дійсність, суспільно-полі-тичний аспект виробничих, економічних, моральних, мистецьких, на-укових, духовних та інших явищ життя і проблем.
Справедливою буде така дефініція: публіцистика — це суспільст-вознавство та людинознавство. Суспільство й людина — це два глибо-ко й тісно взаємопов'язані між собою боки єдиного предмета публіцис-тики. Вона висвітлює і з науковою глибиною досліджує функціонуван-ня суспільної людини у створеному самою ж людиною соціумі.
Дуже цікаву думку висловив свого часу Максим Рильський у на-рисі "Коротка новела", що був уперше опублікований у газеті "Вечірній Київ" 17 грудня 1960 року в публіцистичному циклі "Вечірні розмови". Автор замислився над газетною сторінкою оголошень при шлюбні розлуки. І подумалося йому, що за кожним іменем криється зовсім не проста, а іноді й трагічна людська історія. "\ подумалось мені, — розповідає далі М. Рильський, — що світова література, яка обертається навкруг любовних та родинних тем і сюжетів, не охоплює всієї складності життя, що слова вірність і зрада, кохання і обов'язок, чеснота і розпуста не покривають усього того значного, що буває межи людьми"186. Для доведення цієї думки автор "Вечірніх розмов" роз-повідає одну давню київську історію.
З цих спостережень видатного поета й публіциста випливає стра-тегічний, методологічно важливий висновок. Його можна сформулюва-ти так: якщо світова література не вбирає в себе всього розмаїття людських відносин, то журналістика здатна зробити це, будучи гнучким відгуком на сучасність, способом її оперативного відображення й пізнання, маючи можливість практично бездоганного охоплення неви-черпно багатої дійсності.
Змістова універсальність об'єктивно передбачає й багатоас-пектність форми журналістського твору, яка має більше рівнів вимірів, ніж
