Серед українських гідронімів багато мають спільний корінь „дн” (Дніпро, Дністер, Дунай), чи „рос” (Рось, Росава), які означають одне й те ж саме – „вода”, „ріка”.

Серед етнонімів – назв народів – виділяють автоетноніми (самоназви) й алло етноніми (назви, які їм дали сусіди). У з’ясуванні походження етнонімів виникає багато труднощів. Так, не з’ясоване остаточно походження назви „Русь”. Сучасна назва „Україна” – пізнього походження, вона вперше згадується у 1187 р. у Галицько-Волинському літописі. Вона означає або „країна”, або „прикордоння, порубіжжя”.

Слова іншомовного походження.

Значну частину лінгвістичних джерел в українській мові становлять слова іншомовного походження. Вони поширені як у власних назвах, так і в науковій, професійній, побутовій лексиці. Так, слова „майстер”, „будівник”, „столяр”, „друкар”, „мур” – давньонімецького походження, „люлька”, „кава”, „тютюн”, „шаровари” – турецького, „купол”, „фреска”, „вітраж” – італійського та французького. Насичена іншомовною лексикою і наука. Зокрема, історики широко використовують такі терміни, як „факт”, „документ”, „аналіз”, „синтез”, „інформація” тощо; сам термін „історія” – грецького походження. Це свідчить про те, що українська наука розвивалася та розвивається в органічній єдності із загальноєвропейською. Водночас динамічний розвиток знань за новітніх часів призвів до появи слів автохтонного походження: „українознавство”, „джерелознавство” тощо.

Література.

Кобрин В. Б. и др. Вспомогательные исторические дисциплины: Учеб. пособие для студентов ист. фак. пед. ин-тов / В. Б. Кобрин, Г. А. Леонтьева, П. А. Шорин; Под ред. В. Г. Тюкавкина.- М; Просвещение, 1984. – 208 с.

Історичне джерелознавство: Підручник / Я. С. Калакура, І. Н. Войцехівська, С. Ф. Павленко та ін. – К.: Либідь, 2003. – 488 с.

Вспомогательные исторические дисциплины: историография и теория. - К, 1988.