вже і лазні. Ім'ям храму сьогодні називається ринок, що знаходиться напроти колишньої лазні, біля Олімпійського стадіону.
А що робити зі знищеними київськими монастирями? Сьогодні фактично з нуля відроджується Голосіївська пустиня. Її відродження стало можливим не тільки через те, що монастир (вірніше, місце, де він був) переданий у користування Церкві, а й тому, що місце, де був монастир (Голосіївський ліс), - "нерентабельне", а тому ніким не зайняте. По-іншому буде, мабуть, із відродженням Кирилівського монастиря на Куренівці (там зараз Психіатрична лікарня), або із Звіринецьким монастирем над Дніпром. На місці, де він колись стояв, планується розпочати його відбудову. Але тут же поблизу планується побудувати і 27-поверховий будинок для працівників іноземних представництв висотою 96 метрів [10]. Поруч буде також побудований супермаркет із тенісним кортом на даху. Про те, наскільки можливе таке сусідство з монастирем - звичайно, за умови, що монастир зможе відродитися (навряд, або Звіринецький монастир "спіткає" доля Михайлівського) - ніхто не думає. І зовсім важко буде хоч щось відродити від Микільського монастиря, що красувався на нинішній пл.Слави. На його місці зараз "красуються" колишній Палац піонерів (тепер Палац дітей та юнацтва) та готель "Салют".
Відродити Київ, відродити Україну в колишній духовній величі неможливо. Та і необов'язково відроджуючи, копіювати все, що було раніше. Життя йде, ставлячи нові умови і нові вимоги до нас. Замість старих поруйнованих святинь будуть поставати нові, але знати наше минуле ми зобов'язані. Народ без минулого не має майбутнього. І тим більше ми маємо знати ту культурну спадщину, яка дійшла до нас уцілілою. Щоб людина, не звертаючись до архівів, спеціальної літератури, могла б добре орієнтуватись в історичному минулому свого краю, їй можуть допомогти ЗМІ, як друковані, так і електронні. Вони, доступні всім, просто зобов'язані розповідати своїй аудиторії про нашу духовну спадщину, про її сучасний стан, про перспективи відродження. Адже відроджуючи святині своєї землі, людина більше зможе зрозуміти свою історію, і тому сильніше полюбити свою батьківщину. Сьогодні саме завдяки ЗМІ ми можемо найбільше дізнатися про національні святині. Слово - це сильна зброя, завдання ЗМІ полягає у освіченні своєї аудиторії. І тому розповідати про наше культурне минуле - їх прямий обов'язок.
Література
1. Архітектурний почерк Степана Ковніра // Демократична Україна. - 1999. - 18 лист.;
2. Сервіс по-монастирськи // Вечірній Київ. - 1999. - 26 серп.;
3. Спасо-Преображенский Мгарский монастырь // Регион. - 1999. - 25 вер.;
4. Свято-Григоріїв (Бізюків) чоловічий монастир // Православний вісник. - 1998. - №1. - С.68-75;
5. Нове народження Глинської пустині // Урядовий кур'єр. - 1999. - 7 вер.;
6. Изъятие церковных ценностей в Лавре // Регион. - 1999. - 11 вер.;
7. Трагічна історія українських церков // День. - 1999. - 19 лист.;
8. Вогонь над храмами // День. - 1999. - 27 серп.;
9. Свято-Макаріївська церква в Києві // Православний вісник. - 1997. - №3. - С.30-37;
10. Дом с телескопом украсит Зверинецкую гору // Киевские ведомости. - 1999. - 2 вер.