Реферат на тему:
Українська преса північної Буковини та Закарпаття в міжвоєнний період
Північна Буковина протягом І світової війни постійно була театром воєнних дій. Тому по закінченні війни у 1918 р. вона було значною мірою зруйнована і дезорганізована. Українське населення постраждало від війни найбільше. Культурна, освітня робота занепала, українська преса майже не видавалася. В роки війни тут виходили тимчасові часописи: “Нова Буковина”, “Борба”. У 1918 р. вони були закриті.
За підсумками війни ця територія була віддана Румунії. Але в її населених пунктах проживало близько 320 тисяч українців. У цей час посилювався утиск з боку влади щодо української мови і преси. Жорсткий, фактично окупаційний режим, заборона навіть зборів і мітингів та цензура преси в Румунії вкрай негативно позначалися на стані української преси краю. Випуск газет без дозволу влад вважався злочином, а поширення в них національно-демократичних ідей - подвійним, за це, як за зраду державі, могли присудити до страти. У 1922 р. влади розгорнули роботу по сприянню виїзду українців з Буковини та заселенню вивільненої землі румунами. Дослідник М. Лозинський у 1923 р. писав: “Українська мова не має ніяких прав, українське друковане слово загибає під особливою цензурою”.
Газета “Голос Буковини” виходила з січня 1919 року. Це був додаток до офіційної румунської газети “Glasal Bucovinei”. Газета, наприклад, друкувала підручник румунської мови. Ця газета існувала лише рік, бо не цікавила аудиторію.
Українські вчителі на загальних зборах в Чернівцях у 1920 р. вирішили відновити закритий у 1914 р. двотижневий часопис “Каменярі”. Суто педагогічне видання, журнал у більшості номерів мав на сторінках білі плями після втручання цензури та напис “Цензуровано”: викидалося все, що не відповідало політиці “румунізації” українських шкіл, судів, інших державних установ. Преса навіть за тих умов знаходила можливість виступати проти цієї політики.
Певний вплив на діяльність преси в Буковині мала соціал-демократія, причому буковинські есдеки існували як секція Румунської СДП. Вони видавали цілу низку газет від 1919 по 1928 рр. Першу з них - “Воля народа” (1919-1920 рр.) - редагував видатний публіцист Сергій Канюк. Вона починалася як двотижнева, через рік стала щотижневою, втім, мала невеликі тиражі. Газета спілкувалася з румунськими та віденськими соціал-демократами. В ній подавалися новини про громадянську війну в Україні, потім про життя цієї радянської республіки. Згодом у протидії з сигуранцею - румунською службою державної безпеки - зявлялися замість закритих видання “Громада”, “Боротьба”, “Земля і воля”, “Борець”. Всі вони, за свідченням М. Романюка, “фактично один і той самий часопис, який... відповідав ідеологічним засадам однієї партії. Їх автори й редактори не сприймали політики українських націоналістів, бачили в ідеалі єдину і неподільну радянську Україну, наполегливо розяснювали буковинцям положення марксизму-ленінізму.
В 1920 році С. Канюк був відсунутий від редагування правою фракцією партії (“соціал-угодівцями”), політичні позиції часопису були різко змінені, як і назва - тепер це став “Робітник”. Очолив газету її найактивніший автор Кость Кракалія, що стояв на позиціях антибільшовизму. Виходила вона щочетверга на чотирьох сторінках. Ідейним стрижнем номерів ставали передові статті, наприклад, “Спільний фронт світового пролетаріату”. Після закриття виходила під назвою “Вперед”, з 1927 р. як “Боротьба”.
Умови, в яких видавалися ці політичні часописи, характеризує така деталь: кожен номер їх цензурувався, політичні матеріали знімалися безжально. Опозиційність владі по багатьох позиціях ще більше ускладнювала їх становище. Так, газети виступають проти проведення аграрної реформи, яка б ще більше збіднила українське селянство Буковини і збагатила б румунських поміщиків. Крім того, за умов реформи передбачалося, що землю дадуть тим, хто доведе свою належність до румунської національності. Ясно, що ці шовіністичні дії влад погіршували становище в суспільстві та ускладнювали роботу українських часописів.
Під впливом соціал-демократів Румунії перебувала газета “Громада”(1921 р.) Сергія Канюка. В ній з симпатією подавалися події радянської України, висвітлювалося повсякденне життя трудящих українців Буковини. “Громада” гостро полемізувала з “Робітником” саме в питаннях ставлення до радянського ладу. Цікаво, що практично всі статті тут друкувалися без підпису.
Газета “Боротьба”(1925-1928 рр.) від перших номерів зайняла антикоролівську позицію, закликала до створення робітничо-селянського фронту боротьби з владою. Її аудиторією були робітники і селяни. Її називали: ”чорна” газета саме через викриття “чорних” справ румунських влад. Головною темою було поєднання селян та робітників заради втілення соціалістичних ідей. Здавалося б, есдеки не повинні б були робити плани щодо підтримки селянства, в Європі це були партії промислового пролетаріату. Але серед буковинського населення 80 процентів були саме селяни, і це позначалося й на діяльності органів преси. Ця ж газета бере участь у міжнародному соціалістичному русі в межах створеної в 1927 р. Федерації соціалістичних партій Румунії. Водночас вона - учасниця ідейної боротьби з іншими українськими партіями Буковини - соціал-хліборобській партії та українській національній партії, які вона звинувачувала у співробітництві з румунськими владами. Незалежна газета “Рідний край”, яку редагував Когут, один з лідерів національної партії, відкидала ці звинувачення.
В 1928 році українські соціал-демократи відокремилися від румунських однодумців. Редактор “Борця” (1929-1930 рр.) І. Стасюк став секретарем новоствореної внаслідок розколу Партії українських працюючих Румунії “Визволення”. Девізом обрано гасло: “Пролетарії всіх країн, єднайтеся!”. Її виступи відрізнялися різкістю, непримиренністю, вона не шукала співпраці, а вела жорстку боротьбу не тільки з владою, а й з есдеками.
Подекуди зустрічається різка критика на адресу сігуранци, жандармерії, і це викликає подив: в умовах становища