6. Високий діловий рівень видавців, їх повага до духовної свобо-ди журналістів50.

Окрім свободи преси, надзвичайно істотне значення для жур-налістики має свобода творчості, оскільки діяльність представників мас-медіа має безсумнівній творчий характер.

Свобода творчості — це визнання за автором права вільно, відповідно лише до своїх поглядів і уподобань, відтворювати й витлу-мачувати об'єктивну дійсність. Свободу творчості слід розглядати в двох аспектах: гносеологічно-естетичному та соціологічному.

У гносеологічно-естетичному аспекті свобода творчості залежить віт широти й глибини світогляду автора, його вміння проникати в гість речей, розуміти явища та їх взаємозв'язок, від ного таланту й стернясті та від його володіння мовою обраного типу журналісти-ки. Творча уява й фантазія, здатність бачити найбільш істотне й цікаве,

втілювати свої думки Іі картини дійсності в слові, — усі ці якості t: обов'язковими умовами творчого процесу журналіста.

Соціологічний аспект свободи творчості полягає в залежності ав-тора від поглядів, прагнень і цілей соціальних груп (класів, верств насе-лення) та органів їх осмислення й вираження — партій чи громадських орі анізацій. Історія знає численні спроби поставити під контроль пар тій чи держав вільну творчість. "Рукописи не горять", — говорить приказка, але "горять" їх автори, митці, журналісти, з якими легко мо-жуть розправитися інститути влади, помщаючись за неслухняність.

З розвитком суспільства, ускладненням його політичної структу-ри, з усвідомленням цінності демократичного шляху історичного руху проблема свободи слова висунулася в число першорядних проблем. Це сталося у XVIII столітті. Найбільш чітко сформулював загальні ідеї що-до цього теоретик і практик американської революції XVIII ст. Томас Джефферсон (1743-1826). "Наша свобода залежить від свободи пре-си, — твердив він, — а що останню не можна обмежувати, не загубив-ши її цілком. Свобода не така небезпечна, як її придушення".

На його ідеях будувалося законодавство США щодо преси. Сво-бода преси забезпечена тут першою поправкою (1791) до конституції США, яка містить таку категоричну вимогу: "Конгрес США не має права приймати ніяких законів, що обмежують свободу слова й преси".

Цю норму прийняли більшість країн, що розвивалися по шляху демократії. Свобода преси, однак, не означає уседозволеність і безвідповідальність. Навіть у цивілізованих країнах заборонені руйнівні дії преси, що можуть привести до соціального вибуху, працю-ють на дестабілізацію країни. Показове з цього погляду законодавство Великої Британії. Туту розділі 1053 глави 2 законів про злочини проти уряду й суспільства заборонені усні й друковані виступи, що мають на меті викликати "дискредитацію чи обурення проти суверена, уряду, конституції З'єднаного королівства, будь-якої з палат парламент)1 чи судової системи, збудження невдоволення чи обурення серед підда-них його величності, розвиток почуття злоби й ворожості між різними класами цих підданих".

Основні засади свободи преси сформульовані й у міжнародних правових документах. У "Декларації прав людини", що була прийнята на Генеральній Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року й виконання якої пе-ребуває під міжнародним контролем, у статті 19 зазначено: "Кожна лю-дина мас право на свободу переконань і на вільне висловлювання їх; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переко-нань і свободу шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами й незалежно від державних кордонів".

А стаття 29 "Декларації" стосується можливих обмежень прав і свобод, у тому числі й права на свободу слона. "При здійсненні своїх прав і свобод, — записано в ній, -— людина повинна підлягати тільки таким обмеженням, які встановлені законом винятково з метою забез-печення безпеки, ншіежного визнання й поваги прав і свобод інших лю-дей і задоволення вимог моралі, громадського порядкуй загального до-бробуту в демократичному суспільстві".

Право кожної людини на свободу слова гарантується і Європейсь-кою конвенцією про права людапш (повна назва: "Конвенція про захист прав людини і основних свобод"), що була підписана державами — чле-нами Ради Європи 4 листопада 1950 року, а вступила в силу 3 вересня 1953 року. Стаття 10 цього Конвенції проголошує:". Кожна людина має право на свободу вираження своєї думки. Це право включає свобо-ду дотримуватися своєї думки, отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від кордонів... . Здійснення цих свобод накладає обов'язки і відповідальність, може бу-ти пов'язане з формальностями, умовами, обмеженнями і штрафними санкціями, які передбачені законом і необхідні у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою, з метою запобігати безпорядків і злочинності, захисту здоров'я і моральності, захисту репутації та прав інших осіб, за-побігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно, чи забезпечення авторитету та неупередженості правосуддя".

Стаття 17 Конвенції захищає викладені в ній самій права та свобо-ди людини. "Ніщо у цій Конвенції не може бути тлумачене як таке, — за-значено тут, — що означає, що будь-яка держава, група осіб чи людина мають право займатися будь-якою діяльністю чи здійснювати будь-які дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, чи на їх обмеження у більшій мірі, ніж це передбачено Конвенцією"51.

Загальновизнані міжнародні норми щодо свободи слова, преси і творчості увійшли в нову Конституцію України. Стаття 15 містить ка-тегоричне положення: "Цензура заборонена". Стаття 34 гарантує сво-боду слова. "Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, — читаємо в ній. — Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поши-рювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб —на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної