Третій аспект кризи — дегуманізація духовного життя, а пере-дусім журналістики. Запровадження в масову свідомість культу насильства, порнографії, зневаги до людини, силових методів розв'язання міжперсонажних суперечок — усе це розтиражоване на весь світ кана-лами масової комунікації призводить до трансформації гаодського мис-лення й порушеній адекватного сприйняття світу.

Іншими словами, людина сьогодні стоїть перед такими пробле-мами, що, не розв'язавши їх, вона не зможе зберегти в ближчому до нас часі свою самототожність. Футурологи прийшли до висновку: людство перебуває на роздоріжжі; воно може рухатися в бік поглиблення кризи й самознищення або, навпаки, здійснити рішучі кроки задля власного порятунку. Цей останній варіант найбільш бажаний для кожної окремої людини, наділеної інстинктом самозбереження, але його запроваджен-ня можливе лише за умов суспільного контролю, об'єднання зусиль усіх людей, що розуміють масштаби загрози. Найчастіше науковці говорять про необхідність народження навіть нового типу людини. М. М. Моїсеєв уводить поняття колективного інтелекту, Е. В. Гирусов визна-чає нову якість як Homo ecologus 1183.

Але так чи інакше, головна ідея, яка закладається в концепцію порятунку, — об'єднання зусиль свідомих небезпеки науковців, політиків, письменників, журналістів навколо завдань подолання кри-зи. Таке об'єднання можливе лише за допомогою масово-комунікаційннх каншіів, а якщо вживати традиційний термін, — то журналістики, її роль — і не лише електронного варіанту, а всіх різновидів — буде дедалі посилюватися, вона мусить працювати під знаком соціальної відповідальності за долю людства і стати головним чинником у вироб-ленні нової свідомості, політичної, екологічної, культурної.

Але повернімося в Україну. Якщо у світі за журналістикою давно визнано статус "четвертої влади", то в нашій країні їй ще належить пройти складний шлях еволюції, головний напрямок якої можна вклас-ти у формулу: від ЗМІ керованих — до ОМІ керуючих.

На думку авторитетного дослідника професора В. І. Шкляра, "Україна в значній мірі поки що випадає із світового інформаційного процесу. У країни немає стратегії вигідної і систематичної інтеграції у світовий телекомунікаційний і інформаційний простори".

У сучасній українській масовій інформації діє загальний соціаль-ний закон, згідно з яким журналістика відбиває характер соціальних і

політичних відносин, у рамках яких функціонує; вона є своєрідним дзеркалом, що в нього заглядає суспільство. Від політичної системи держави залежить і структура журналістики.

Становище сучасної української журналістики визначається та-кими ознаками:

1) недостатністю історичних традицій публічного й політичного життя, досвіду існування вільної, незалежної від державних органів преси;

2) домінуючою роллю держави та окремих політичних угрупо-вань в інформаційному просторі України і породженою цим небезпекою однобічної ідеологічної орієнтації громадської думки; з другого боку, спостерігається тенденція до перехоплення ініціативи й монополізації ринку преси великим банківським капіталом, що також посилює загро-зу використання журналістики для маншулятивної пропаганди;

3) низьким рівнем дієвості та ефективності української жур-налістики; відсутністю адекватної суспільної реакції на викривальні кампанії, які в інших соціальних умовах призвели б до політичної кри-зи; дана обставина є ознакою соціальної апатії громадянства, його зневірою у власні сили, можливість змінювати життя на краще;

4) стійким перетворенням українських газет на "пресу катаст-роф", тобто таких видань, що здебільшого в негативному світлі відоб-ражають соціальну дійсність; різко скоротилася частка нарисів, статей, репортажів з позитивним змістом, а коли вони й з'являються, то сприй-маються здебільшого як рекламні трюки; натомість відсоток негативної інформації на шпальтах газет сягає 75-80%;

5) зниженням аналітичного рівня української преси та посилен-ням її символічності, особливо при висвітленні політичних тем; запро-вадженням у журналістику численних підтекстових мотивів, зрозумілих обмеженій кількості осіб; це ускладнює для журналістики виконання її первинної функції бути масовою комунікацією;

6) відсутністю комплексу стабільних правових, політичних та економічних рамкових умов діяльності мас-медіа (тут ідеться про діяльність редакцій як юридичних осіб);

7) браком високого професіоналізму в діяльності журналістсько-го корпусу країни;

8) незахищеністю професійної діяльності журналістів. Сучасна масово-інформаційна ситуація в Україні характери-зується істотними відмінностями в столиці і провінції.

У столичному інформаційному просторі ОМІ надзвичайно політизовані, що спричинюється розташуванням тут центральних органів

- головних гілок влади (парламенту, уряду, адміністрації Президента), кожна ч яких прагне підпорядкувати собі частину ОМІ і через них поширювати корисну для себе інформацію;

- партій, кожна з яких прагне створити свій ЗМІ або навіть сис-тему ЗМІ і через неї вести агітацію і пропаганду своєї програми.

Це призводить до того, що в столиці практично відсутні загальні безпартійні ОМІ. Часто декларована незалежність лише маскує справжню політичну залежність, тобто перебування ОМІ у полі безпо-середніх політичних вказівок і політичного тиску. Політична за-лежність є головним видом залежності у столичному інформаційному просторі. Вона ж унеможливлює для ОМІ бути в опозиції до репрезен-тованих ними органів влади.

В Україні штучно створюється навмисна відірваність друкованих столичних ОМІ від провінційного, найбільш масового читача, для яко-го його убоге становище й висока передплатна ціна спричинюють не-можливість передплати столичних газет і журналів. Згідно з статистич-ними даними, 70% населення України не передплачує жодної газети. А решта 30% передплачують свої регіональні видання з програмами теле-бачення місцевих каналів і місцевою інформацією. Причому міністерст-во зв'язку й далі підвищує ціни на доставку, що остаточно нищить старі передплатні видання й розчищає дорогу молодим місцевим, як правило розважальним, друкованим ОМІ, які поширюються вроздріб —