Реферат на тему:

Професійна підготовка журналістів

Перші в світі вищі навчальні заклади, що розпочали підготовку журналістів. Типи журналістської освіти. Школа інструшпажного на-вчання. Школа виховання інформатора. Школа виховання аналітика. Журналістська освіта в Україні та Харкові

Тож чи можливо й потрібно взагалі навчитися масово-інфор-маційній дія-м чості? Адже ніхто не навчав журналістиці Теофаста Рєно-до, Річарда Стіля, Джозефа Адіссона, Миколу Новикова, Євграфа Філомафітського, Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Володимира Науменка, Симона Петлюру та багать-ох інших працівників пера, а потім і мікрофона. Тривалий час жур-налістика вільно о б. к с ділася без журналістської освіти (не тільки вищої, але й середньої), а відтак не потребувала спеціальних знань. Жур-налістом міг стати представник будь-якої професії, у якого було легке перо і потяг до творчості.

Але впродовж історичного розвитку виготовлення газети і жур-налу дедалі ускладнилося. У другій половині XIX століття розпочався розвиток фотожурналістики, з 1920-х років бурхливо розвивається радіожурналістика, а з 1940-х —- і тележурналістика. Праця журналіста, залишаючи в собі первісне творче ядро, стала потребувати спеціальних знань, фахової підготовки. Особливо гостро ця необхідність була усвідомлена на межі XIX і XX століть, коли в різних країнах світу май-же одночасно почали виникати навчальні заклади, що здійснювали підготовку спеціалістів для друкованих засобів масової інформації.

6 січня 1900 року першу вищу школу журналістів було відкрито в Берліні. У 1902 році з ініціативи редактора "Westminster Gasette" Віл. Гіля створено школу журналістів у Лондоні. Створені як окремі на-вчальні заклади, ці школи мали свої програми підготовки майбутніх фахівців, залучали до навчального процесу провідних журналістів-практиків. Але дуже швидко ці навчальні заклади довели неспростовну істину: навчати молода повинні педагоги, професійні науковці й викла-дачі. Адже далеко не завжди талант журналіста поєднувався в одній особі з талантом учителя, тому незабаром виникла потреба включення журналістики в традиційну університетську освіту.

У Швейцарії підготовка працівників для преси р згорнулася при Цюріхському університеті в 1903 році, куди для організації факультету журналістики був запрошений редактор газети "Zuricher Post" доктор Веттештейн. У США з 1903 року почав функціонувати "особливий фа-

культет журналістики" при Колумбійському університеті, організова-ний головним редактором нью-йоркської газети "The World", знамени-тим американським журналістом Джозефом Пулітцером (1847-1931).

Сьогодні у США журналістській професії навчають у 450 універ-ситетах. Німеччина нараховує 40 навчальних закладів, де здійснюється підготовка спеціалістів з масової інформації. Вища освіта передбачає спеціалізацію майбутніх фахівців у галузі репортерської та редакторсь-кої діяльності для газет та журналів, ведучих теле- і радіопрограм, опе-раторів і режисерів телебачення і радіо, працівників реклами та різно-манітних інформаційних служб, у тому числі й зв'язків з громадськістю (ЗГ) тощо. Робота журналіста стає дедалі складнішою і це позначається на структурі журналістської освіти, у якій так само з'являються нові на-прямки, відкриваються нові галузеві, тематичні та рольові спеціалізації.

У Росії перша журналістська школа була заснована в 1904 році професором права Л.Є. Владимировим. Але особливого розвитку жур-налістська освіта в цій країні набула за радянських часів, тобто в СРСР, адже преса розглядалася комуністичною партією як надзвичайно істот-ний чинник пропаганди і агітації, переконування народних мас у пра-вильності політики комуністичної партії. Так, у 1918 році в Комуністич-ному інституті ім. М. Я. Свердлова були відкриті центральні газетні курси. А з 1921 року починає працювати Державний інститут жур-налістики (ДІЖ) у Москві. У 1924 році відкрито секції газетної справи в Комуністичному університеті трудящих Сходу і в Комуністичному університеті народів Заходу. З 1930 року розширюється сітка інститутів журналістики, факультетів журналістики в обласних та крайових Комуністичних університетах.

Отже, журналістська освіта — власне здобуток XX століття. На сьогодні в світі склалося три типи підготовки журналістів, кожен з яких заснований на певній домінанті в навчальному процесі.

1. Школа інструктажного навчання поширена в країнах з то-талітарними режимами. Підготовка журналістів здійснюється на заса-дах партійності правлячої партії. З МІ в таких державах також партійні, тобто узалежнені від правлячої партії та служать захистові її політичної доктрини. Вільна журналістика за таких умов відсутня, усі газети й жур-нали є органами партійних комітетів різного рівня.

Освіта журналіста в цих умовах полягає не стільки в набутті май-бутнім спеціалістом якоїсь системи знань, скільки у вихованні в ньому певного добровільного вірнопідданства партії, у вихованні готовності ви-конувати інструкції низового партійного комітету чи центрального орга-ну партії'. Питання про журналістську майстерність у такій школі журна-

лістики не стоїть. Головний предмет вивчення складають партійні поста-нови та виступи партійних лідерів, у текстах яких відшукуються як від-повіді на філософські, буттєві проблеми, так і безпосередні вказівки до дії.

Саме на таких засадах була сформована журналістська освіта в рес-публіках колишнього СРСР (включаючи, зрозуміло, й Україну) і зараз про-довжує зачитатися на Кубі, в Північній Кореї та в деяких інших країнах.

2. Школа виховання інформатора поширена в частині країн Західної Європи, переважно на її півночі: Англія, країни Скандинавії. З Великобританії ця традиція поширилася й у США. Домінанта цієї шко-ли полягає в сповідуванні гасла: журналіст працює з фактами, а не ко-ментарями. Його обов'язок — всебічно висвітлити перед реципієнтом факт, але витлумачувати, пояснювати цей факт — не його завдання. Це мають робити фахівці (високопоставлені урядовці, політичні діячі, письменники, науковці та ін.), спеціально запрошені журналістом для цієї місії. Журналіст зобов'язаний інформувати і не зобов'язаний пояс-нювати. Він завжди повинен пам'ятати, що в суспільстві є фахівці в кожній галузі життя — політиці, економіці, культурі, спорті, екології, науці, — які