У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Реферат на тему:

Преса періоду відновлення незалежності України (1991-1997 рр.)

Політичні проблеми у тому вигляді, у якому вони склалися на середину 1991 року, протягом наступного року були вирішені. Велика країна, велика партія, велика ідея зазнали повного краху. Разом з ними зазнала історичної поразки й велика преса, яка їх обслуговувала. “Дайте нам общерусскую политическую газету, и мы перевернем Россию”, - казав В. Ленін на початку століття, задумуючи “Іскру”. Намріяне збулося. Та тепер Росія, а з нею ще 15 держав, не без допомоги преси, перевернулися ще раз.

Такий стан “подвійної перевернутості” замість стабілізації (як це сталось, на відміну від України й Росії, в Угорщині, Чехії, Польщі) болюче позначився на світові масової комунікації. За шекспіровським висловом, “перевався плин часу”: кинуте на півдорозі будування комунізму не було однозначно замінено на щось рівноцінне. “Про що тепер писати?” - це болюче запитання поставало щодня в редакційних кабінетах, де звикли десятиліттями славити мудрість КПРС та висвітлювати соціалістичне змагання. “Про що тепер писати?” - не менш драматичне запитання задавали собі демократи, “рухівці”, які навчилися за роки перебудови руйнувати старе, але не вміли будувати нове і тому захлиналися у бурхливому потоці подій, проблем, взаємовиключних ідей, проектів, пропозицій тощо.

В радянській Україні існувала струнка система ЗМІ, яка віддзеркалювала ієрархічну піраміду тоталітарного суспільства. У 1970 р. в республіці виходили 1068 газет з разовим тиражем майже 20 млн. екз., в тому числі 14 республіканських, 60 обласних, 77 міських та обєднаних, 430 районних, 474 низових.

Незалежній Україні дістався спадок у 2609 газет та журналів (за даними на початок 1992 р.).

На 1 травня 1995 р. їх було вже 4229 та близько 500 телерадіокомпаній. Кількісне зростання супроводжувалося різким падінням тиражів - і не тільки окремих видань, а й сумарно по країні. Практично всі видання знаходилися у важкому економічному стані. Так, дані за 1996 р. показують, що лише чотири редакції місцевого рівня з майже 30 забезпечували себе та існували без дотацій з міського чи районного бюджетів. Решта дотації отримувала, і притому в значних обсягах, що сягали суми, еквівалентної 10 тис. доларів США для газети з разовим тиражем в 10 тис. примірників. Перехід від повного забезпечення редакцій всім необхідним, яке існувало при КПРС, до ринкових відносин з друкарнями, телерадіоцентрами, звязком, постачальниками паперу робили їх нерентабельними.

Невміння керівних кадрів старих компартійних та й нових демократичних газет оперувати в ринкових умовах прирікали всі видання. Неприбутковість газет та телерадіокомпаній (ТРК) ставила в порядок денний питання про державну фінансову підтримку української преси. Це було робити вкрай необхідно, щоб їх врятувати, - і водночас цього не можна було робити ні за яких умов задля збереження незалежності преси України.

Сподіване й очікуване процвітання на західний манер не відбулося. Причиною стала жорстока економічна криза, що вразила Україну, як тільки було скасовано всі грунтівні засади планово регульованої економіки та відпущено ціни. Крах ринку реклами - дрібний епізод цієї всеохоплюючої кризи, але саме він прирік українську пресу на жалюгідне жебрацтво та неприпустиму залежність від влади та грошей.

Здавалося, нічого гірше бозгрошівя для головного редактора бути не може. Але виявилося, що може бути й гірше. Після беріївських катівень та брежнєвських психушок для непокірних редакторів і журналістів передбачена ще й критика кілерів. Кілька трагічних випадків - з редактором “Вечірньої Одеси” В. Деревянко або з луганським власкором “Киевских ведомостей” П. Шевченко та інших - показали, що ця прикра реалія теж прижилася в “арсеналі” сучасних методів керування пресою в Україні.

Вочевидь, замовники вбивств доводили кожним трагічним фіналом не стільки власну силу, скільки власне безсилля і неможливість переконати журналістів, купити їх чи залякати.

Ідейна криза теж виявилася важким випробуванням не тільки для колишніх комуністів, чия ідеологія зазнала такого нищівного удару, а й для націонал-демократів, їхніх головних опонентів. Здобута влада зобовязувала брати на себе й відповідальність за хід історії, а це передбачало нагальну необхідність консолідувати суспільство на кількох головних напрямках. Масова свідомість, звикла до існування в межах однієї ідеології та до вживання згори спущених готових істин, відвикла випрацьовувати їх самотужки, вимагала силою власної інерції чогось такого ж масштабного й зрозумілого на кшталт будівництва комунізму.

Але такої єдиної ідеї в обстановці роздрібу й розбрату суспільству запропоновано не було.

Правобережна Україна, і особливо західні області, швидко й майже одностайно перемінили полярність та почали активно розробляти тему національного відродження, уславляючи імена Бандери, Мельника, Коновальця тощо. В цьому сказався історичний досвід регіону останніх століть, переважно аграрна економіка, як передбачала певну економічну незалежність від колишніх радянських республік.

Натомість лівобережна Україна, і в першу чергу Донбас, історично тяжіли до північного сусіда. Крупні підприємства великих міст, потужна промисловість вимагали для свого існування підтримки мільйонів звязків з суміжниками, постачальниками, сировинними базами в усіх колишніх радянських республіках. Історія створення промосковської Донецько-Криворізької республіки майже одночасно з ЗУНР в Галичині ясно показувала, що ці регіони здавна стояли спиною одне до одного. В умовах комуністичного приневолення думок і діянь це протиріччя було загнано вглиб, забрано з активу масової свідомості обох регіонів. Можливість вільно висловлювати думки раптово показала, що їхні прагнення драматичним чином не співпадають. Преса за новою звичкою насамперед висвітлювати болючі проблеми суспільства фактично розятрювала цю проблему.

Після того, як до початку 1993 року виявилися перші наслідки історичного повороту


Сторінки: 1 2 3 4