Реферат на тему:

Осмислення проблем журналістики в новітній філософії "Чотири твори преси" Ф. Сіберта, Т. Петерсона і У. Шрамма. Телебачення як повернення людства до епохи усної комунікації

У новітній та філософії вагоме місце посідають дослідження про-блем і створення загальних концепцій, пов'язаних з журналістикою. До цієї проблематики виявляють інтерес як професійні філософи, так і жур-налістикознавці. Особливо велику популярність у західному світі здобу-ла праця американських науковців Фреда Сіберта, Теодора Петерсона та Уїлбура Шрамма "Чотири теорії преси", що, з'явившись уперше в 1956 році, витримала відтоді численні перевидання, увійшла до на-вчальних програм університетів і активно використовується для викла-ду теоретичних основ і засад журналістики.

Автори цієї праці посідали помітне місце в американській науці про журналістику. Ф. Сіберт працював деканом коледжу засобів масо-вої інформації Мічиганського державного університету, Т. Петерсон — деканом коледжу журналістики університету штату Іллінойс, У. Шрамм — директором Інституту досліджень масової інформації Стенфордського університету. Таким чином вони представляли найбільші центри з вивчення журналістики в ЗДА, а свою працю прово-дили на кошти Національної ради церков.

У вступному розділі науковці висловили свій головний постулат: "Преса завжди приймає форму і забарвлення тієї соціально-політичної структури, у рамках якої вона функціонує. Передусім вона відбиває ту систему соціального контролю, за допомогою якої здійснюється врегу-лювання взаємин індивіда і соціальних інститутів. Ми вважаємо, що ро-зуміння цих аспектів суспільства складає основу будь-якого система-тичного розуміння преси".

Чотири концепції преси, на думку науковців склалися історично. Першим її типом була авторитарна модель журналістики, що виникла у XVI-XVII століттях з появою цензури і спробою абсолютистської держа-ви прибрати під свій цілковитий контроль усю систему масової інформації. І хоч видавцями періодичної преси могли бути в цій ситуації не ли-ше державні установи чи державні діячі (відомою є участь самої росій-ської імператриці Катерини II у виданні журналу "Всякая всячина", що виходив за її загальною редакцією в 1769-1770 роках у С.-Петербурзі), але й приватні особи, але сувора регламентація видавничої діяльності та наявність цензури накладалися непосильним тягарем на вільну думку. Вона могла існувати тільки у формі алегорій, іносказань, глибоко захову-ватися в підтекст журналістського твору, тобто легітимно не існувала.

Більш докладно авторитарну журналістику характеризують такі ознаки:

1) сформована в XVI-XVII століттях і ставши першим типом пре-си, ця модель зберігається й донині в багатьох країнах світу;

2) у своєму підґрунті має філософію абсолютної влади монарха або призначеного ним уряду;

3) головна мета журналістики в авторитарній моделі — підтримува-ти й проводити політику уряду, що перебуває при владі, і служити державі;

4) пресу мають право використовувати тільки ті, хто дістав ко-ролівський (царський) патент чи інший аналогічний дозвіл;

5) преса контролюється за допомогою урядових патентів, ліцей зій, а також цензури;

6) заборонена критика в пресі політичного управління і осіб, що перебувають при владі;

7) преса знаходиться в руках держави або приватних осіб;

8) преса розглядається як інструмент здійснення урядової політи-ки, хоча й не обов'язково належить уряду.

У процесі історичного розвитку людства на альтернативних до авторитарної моделі засадах виникає ліберальна журналістика. Засно-вана на ідеалах свободи волі (libertarian) вона являє собою наступний щабель у розвитку масово-інформаційної діяльності. Ліберальна мо-дель народжується в епоху Просвітництва та раннього капіталізму, тоб-то виникає на зламі XVII-XVIII століть. Розвиток капіталізму призво-дить до того, що газети перетворюються на приватні підприємства, а їх споживачами стають не лише освічені дворяни, але в переважній більшості представники "третього стану". Підтиском боротьби за сво-боду преси падає цензура або її вплив стає неістотним для функціону-вання масової інформації. Але пресі не вдається цілковито позбутися своїх службових функцій через економічну залежність від видавця. Сво-бода виявляється опанованою рівно настільки, наскільки це відповідає інтересам власника газети.

В основу концепції свободи преси, на думку авторів, було покла-

дено три постулата: відділення новин від думок, відкриття журналістам доступу для урядової інформації та відсутність цензури. Для ліберальної журналістики властиві такі ознаки:

1) вона сформувалася в Англії після 1688 року199 і експортована в ЗДА, ліберальна модель впливова й в інших країнах;

2) її філософським підґрунтям є праці Мільтона, Локка, Мілля, теорії раціоналізму і природних прав людини;

3) основні цілі преси — інформувати, розважати, продавати, але головним чином допомагати "відкривати правду", зрозуміло ж, з пев-них позицій, і контролювати (check in) дії уряду;

4) пресу може використовувати будь-який громадянин, що має для цього економічні можливості й засоби;

5) преса контролюється самовільним процесом встановлення правди на "вільному ринку ідей", а також судами;

6) заборонені наклепи, непристойності, зрада у військовий час;

7) журналістика перебуває у власності переважно приватних осіб;

8) найважливіша особливість ліберальної журналістики полягає в тому, що преса є інструментом контролю за урядом (checking on gov-ernment) та задоволення інших потреб суспільства.

Ліберальна модель займає центральне місце в сучасному світі. Але автори книжки "Чотири теорії преси" не приховують того, що вона віджила своє, виявила, попри численні переваги, свої недосконалості. Унаслідок дедалі зростаючого монополізму преса переходить під кон-троль могутніх економічних магнатів, а відтак їй усе важче залишатися вільним ринком ідей. Журналістика служить не суспільству, а бізнесу, виступає проти соціальних змін. Перетворення газет на засоби здобу-вання максимальних прибутків спричинилося до погоні за сенсаціями, втягуванням у коло публічного розгляду приватного життя відомих лю-дей, що означає не що інше, як порушення прав людини. Свобода волі обернулася на свою протилежність — уседозволеність. А відтак лібе-ральна модель мусить розглядатися як перейдений етап і поступитися новому типові масово-інформаційної діяльності.