Соціальне відповідальна журналістика є найдорожчим демокра-тичним надбанням XX століття, склалася у державах з розвиненими традиціями народовладдя й парламентаризму. Вперше її засади були сформульовані в Комісії з питань свободи преси, створеної в 1942 році на пропозицію власника великого американського журнального кон-церну Г. Люса, який виділив на фінансування її досліджень 200 тис. ам. дол. Комісія висунула тезу про відповідальність преси перед суспільством і зробила висновок про необхідність державного регулю-вання такої важливої справи, як журналістика. Вона мусить бути вико-ристана для забезпечення гармонійного розвитку суспільства, зняття напруженості, розв'язання конфліктних ситуацій.

Соціально відповідальна журналістика мусить узяти все найкраще від попереднього періоду, але й піти далі по шляху вдосконалення ме-ханізму використання свободи слова. Вона повинна відділяти новини від редакційних статей, повідомлення від думок, надавати місце для висвіт-лення різних поглядів і точок зору на проблему, вона повинна давати ціл-ковиту картину різних соціальних груп у суспільстві, а також зобов'язана займатися роз'ясненням аудиторії загальнолюдських цінностей.

Найважливіші особливості соціально відповідальної теорії жур-налістики такі:

1) концепція виникла в XX столітті в ЗДА;

2) вона сформувалася на основі праці Комісії з питань свободи пре-си, її члена У.Е. Хокинга, професора філософії Гарвардського університе-ту, на основі практики журналістики і моральних кодексів журналістики;

3) основні цілі преси — інформувати, розважати, продавати, але головним чином переводити конфлікти в план дискусії;

4) використовувати її може кожен, у кого є що сказати;

5) контролюється вона думкою суспільства, діями споживачів, професійною етикою;

6) заборонено втручання в приватне життя і життєво важливі суспільні інтереси;

7) преса перебуває в приватних руках, якщо тільки уряд не змуше-ний узяти її у свої руки в інтересах суспільства;

8) засоби інформації беруть на себе зобов'язання з соціальної відповідальності, а якщо вони цього не роблять, то хтось повинен про-стежити за тим, щоб вони це робили.

В останньому пункті автори виразно натякають на ті обставини, за яких можливе й необхідне втручання держави в інформаційну діяльність своїх громадян. У соціально відповідальній моделі жур-налістики засоби масової інформації перетворюються на справжні орга-

ни масової інформації. Преса та електронні ОМІ, завдяки наявності ма-сового реципієнта, звільняється від тиску й впливу засновників і влас-ників. Власником ОМІ виступає сам редакційний колектив, який забез-печує себе всім необхідним і функціонує на засадах самоокупності за ра-хунок продажу накладу свого видання. У цьому випадку газета зале-жить не від магната-засновника, а від багатотисячної аудиторії читачів, які утримують її за допомогою передплати чи купівлі в роздріб. Таке видання здобуває найвищу свободу, у ньому журналісти вільно викла-дають факти та висловлюють свої думки й коментарі за умови їх суспільної відповідальності. ОМІ відповідають тільки перед соціумом, суспільством, їх функціонування регламентується законами про масо-во -інформаційну діяльність, у чому й виявляється вплив держави на журналістику. Держава повинна захищати читача від влади монополій і пресових магнатів.

Четверта теорія преси є своєрідним феноменом XX століття. Це радянська комуністична її модель, а по суті тоталітарна журналістика. Вона виникає в дq)жaвax з фашистськими або комуністичними режима-ми. Головна ознака цієї моделі — цілковита відсутність приватних ви-дань, усі вони є лише органами партійних комітетів та державних ор-ганів чи установ. Інформаційний потік цілковито контролюється за до-помогою цензури (прихованої цензури), репресивних державних ор-ганів, відповідних структур у партійних комітетах різного рівня, а та-кож через партійність редакторів та рядових журналістів, які в силу цьо-го навіть і не помишляють про інакомислення, а стають "солдатами слова". Категорія свободи тут розглядається лише як право поширюва-ти партійні погляди.

Найважливіші особливості радянської комуністичної теорії жур-налістики такі:

1) вона виникла в XX столітті в Росії, стала панівною із захоплен-ням влади більшовиками і була нав'язана ними всім народам, що скла-ли СРСР;

2) філософським підґрунтям цієї теорії є марксизм, зокрема вчен-ня Владіміра Леніна про дві нації і дві культури в кожній нації і в кожній національній культурі та його вчення про пресу як колективного про-пагандиста, агітатора і організатора;

3) основні цілі преси — за допомогою тенденційно дібраних фактів агітувати за програмні цілі своєї партії, а в публіцистиці здійснювати пряму й наполегливу пропаганду її завдань;

4) використовувати пресу можуть лише "лояльні й ортодоксальні члени партії";

5) контролюється вона усіма партійними комітетами зверху до-низу, головними редакторами, які не лише є членами партії, але обов'язково й членами її керівних органів;

6) заборонено критику партійного керівництва, висвітлення при-ватних боків його життя, критику партійної програми та інших дирек-тивних документів партії;

7) преса перебуває цілковито в руках партії, газети і журнали існують лише як органи певних партійних комітетів, що й декларують у своїх вихідних даних, навіть фахові видання є органами партійних комітетів установ і організацій;

8) основна відмінність від інших концепцій полягає в тому, що преса є інструментом ідеологічної обробки населення, мобілізації його на виконання завдань партійної програми.

На сьогодні модель радянської комуністичної журналістики ви-глядає цілком скомпрометованою. Вона мусить бути відкинутою в усіх своїх компонентах, а українська журналістика, звільнившись від її кай-данів, повинна вийти на шлях соціальне відповідальної журналістики, оскільки це найбільш продуктивна модель, що культивується в розви-нутих демократичних державах світу.

Книжка Ф. Сіберта, Т. Петерсона і У. Шрамма "Чотири теорії преси" стала важливим здобутком теоретичного журналістикознавства, не лише узагальнила наявний досвід історичного розвитку масово-інформаційної діяльності, але й показала перспективу руху до її більш досконалого типу1180.

Широкого поширення в сучасному західному світі набула теорія масових комунікацій, як популярна філософська концепція, що поклика-на поясниш сучасні інформаційні процеси в