Пошукова робота
Метод журналістики. Загальні уявлення про метод. Загальнофиіософські засади методу журналістики.
Слово "метод" походить від такого ж давньогрецького терміну і в перекладі означає "шлях дослідження, спосіб пізнання". У широкому значенні цього слова під методом розуміють спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні. Метод невіддільний від предмета пізнання, є його аналогом. Це означає, що ми мусимо мати первісні уявлення і знання про предмет, перш ніж запропонувати певні прийоми його опи-су й дослідження, які й будуть складати метод. Таким чином, можна сміливо твердити, що головні методологічні прийоми формуються під впливом тих чи інших особливостей предмета, відбивають його провідні ознаки, служать для моделювання предмета в цілому або окре-мих його сторін.
Перебуваючи в залежності від предмета, метод все ж не є кон-стантою, а являє собою швидше динамічну структуру. Опис предмета в певній методологічній системі призводить до створення концепції пред-мета, яка виглядає вичерпаною з погляду даної методології. Цю особ-ливість тонко підмітив видатний філософ XX століття Ганс Ґеорг Гада-мер, який у статті "Що є істина?" писав про це так: "Methodos — це пря-мування шляхом, який уже протоптаний чиїмись ногами. Методичність закладає те, що я можу в будь-який момент стати на шлях, яким хтось колись iuioBLi ця можливість вказує на науковість моїх починань. Але відповідно, внаслідок самого стану речей зменшуються і претензії на істину. Якщо істину (veritas) встановлює лише справджуваність — без огляду на її форму, — то критерієм пізнання уже є не його істинність, а його підтверджуваність" (Курсив автора. — І. М.).
Але нагромадження нових знань про предмет триває в науці безкінечно, що призводить до усвідомлення недостатності, застарілості попередньої методологічної системи. Виявляється, що для опису того ж самого предмета потрібна нова методологія, яка відповідає новим знанням і уявленням про предмет. І вона з'являється як наслідок праці ново-го покоління науковців.
Отже, ми встановили, що метод журналістики мусить визначати-ся її предметом. А предмет журналістики, як відомо, — це саме соціаль-не життя без будь-яких винятків чи обмежень, узяте в усій своїй неви-черпності й розмаїтті. Цей максимачьно широкий предмет визначає в кінцевому підсумку й особливості методу журналістики.
Очевидно, важливо підкреслити, що ми ведемо мову саме про ме-тод, а не методику, під якою розуміють узагальнення досвіду, способів і прийомів доцільного здійснення будь-якого завдання. Питання мето-дики журналістської праці розглядаються спеціально в окремому курсі, що називається "Першооснови журналістської творчості". Тут же в нас ідеться про найзагальніше теоретичне поняття методу журналістики.
Як пізнавальна діяльність журналістика спирається на загаль-нофілософські методологічні засади, серед яких найважливішими є за-сади об'єктивності та інтелектуальної чесності. Найвищим загально-людським обов'язком журналіста є пошук істини і приведення до неї своїх читачів. При цьому слід розуміти, що істина — це процес все більш глибокого осягнення світу, рух від незнання до знання, від непо-вного знання до більш повного, рух, який не може припинитися, бо світ невичерпний.
Пошук істини, однак, ніколи не буває прямолінійним процесом, а передбачає наявність плюралістичних підходів, подолання численних суперечностей, розв'язання парадоксів і т. ін. Істина перемагає на рин-ку ідей. Унаслідок цього важливою засадою філософського пізнання є діалогічність, стан сталої суперечки, обговорення важливих проблем. Діалог у журналістиці 1) виступає неминучим у силу множинних підходів до способів пошуку істини; 2) є надійним способом руху до неї, породженим внутрішньою дішюгічністю людського розуму; 3) гарантує найбільшу міру наближення до істини на кожному етапі її осягнення.
Рух до істини й пошук сутності процесів і явищ передбачає ситу-ацію здивування. Вона породжується несподіванкою сприйняття звич-ного предмета в незвичному висвітленні, раптовим осяянням на шляху до його розуміння. Здивування невіддільне від іронії — своєрідної ре-акції мислячого розуму, який піднімається над світом звичних уявлень, аби запропонувати нове пояснення дійсності чи її аспектів.
Важливим елементом методу пошуку істини є сумнів — природ-на реакція людини, коли вона зустрічається з чимось незвичним, непе-реконливим, нетрадиційним. Сумнів примушує пізнавальний суб'єкт віднаходити аргументи на користь нового бачення, відшукувати у фактах підтвердження правильності нового бачення світу.
Невід'ємним елементом загальнофілософської методології, вико-ристовуваної в журналістиці, є критика, як спосіб суджень про предме-ти і явища, за допомогою якого долаються суперечності, вивчається внутрішня, глибинна природа речей, досягається їх адекватна нинішньому рівню людського інтелекту інтерпретація.
Спільною рисою філософської і журналістської методології є проблематизація предмета вивчення. Вона несумісна з пасивним став-ленням до пізнаваних предметів і речей, а передбачає певний зсув у ба-ченні предмета, перетворення його на рухому модель, у якій окреслен-ня втрачають стабільність, набувають плинності, мінливості, віднос-ності. Явище втрачає уявну однозначність, піддається запереченню, але не повному, а частковому, проблемному. Суб'єкт перебуває в стані зди-вування, іронії, сумніву. А відтак, у нього й виникає нове сприйняття явища чи процесу.
Унаслідок застосування цих засад народжується журналістський текст, який, особливо на вищих рівнях його існування: аналітичних чи художньо-публіцистичних жанрів, — не зводиться до логічно впорядко-ваної схеми, пасивної передачі отриманої із зовнішнього світу інфор-мації, а набуває форми розгорнутого обговорення дійсності, свідомого вичленування парадоксів і труднощів піднятої проблеми, діалогічного співставлення поглядів на неї та шляхів її розв'язання.
Метод журналістики як різновиду здійснення людством епістемо-логічної гуманітарної діяльності вбирає в себе суб'єктивні властивості психічної організації індивідів. Як відомо, людям, залежно від осо-бистіших рис, можливостей, нахилів, тобто від природних здібностей, притаманні три розвинені види мислення — художнє, наукове і прак-тичне. Ця класифікація випливає з учення І.П. Павлова
