Ви замєчатетьний общественннй деятель, — сказав Лєнін, — в духе современной соціальной революції; но, к сожалєнію, все еті долж-ності замєнсни одной високой должностью — красногвардейской, ка-кую вам і рекомендую". І став Дурасик красногвардейцем.

Умовний, ілюстративний характер образу Дурасика, створеного Остапом Вишнею, цілком очевидний. В основі його побудови лежить за-сада дедукції, тобто попереднього знання автора про явище, ілюстру-вання вже відомої тенденції вдало підібраними деталями характеристи-ки. Такий образ переконує читача самосильно, адже автор начебто від-сутній у творі, не нав'язує своїх поглядів у відкритих вербальних форму-лах; він пропонує самим читачам зробити потрібні висновки, макси-мально виразно готуючи їх до сприйняття саме авторської концепції явища й "непомітно" запліднюючи громадську думку своїми поглядами.

2) Образ у журналістиці зредукований, виражений економію, ла-конічно, ощадливою системою образотворчих засобів.

Принагідно слід нагадати, що одиницею мислення в журналіс-тиці є повідомлення, а способом його передачі — твердження про факт або логічне судження. У новинарннх інформаційних жанрах образність взагалі відсутня, не передбачається жанровими вимогами. Історія жур-налістики знає й численну групу великих публіцистичних творів, напи-саних цілком без залучення художніх образів: "Переднє слово [до "Гро-мади" 1878 р.]" Михайла Драгоманова, "Україна чи Малоросія" (1926) Миколи Хвильового, "Інтернаціоналізм чи русифікація" (1965) Івана Дзюби, "Євреї на Україні" (1973) Матвія Шестопала тощо.

Специфіка образності в журналістиці полягає в її необов'язково-му характері, а відтак її використання має допоміжне значення. У на-рисі Юрія Шереха "Над озером. Баварія" (1948) головне завдання — повідомлення про історичну місію України в світі, "шанс Києва", як пи-ше публіцист83. Дещо спрощуючи складну систему аргументації автора, відзначимо, що, на його думку, Україна може запропонувати світові по-вернення до "традиції вічного селянського"84 не в класовому, а в мо-ральному сенсі цього явища.

Серед аргументів автора широко використаний і образніш. Спо-чатку навіть здається, що його функція — у маскуванні, приховуванні авторської ідеї. Юрій Шерех неквапом розповідає про своє життя на ос-трові в пластунському таборі, він ніби несамохіть, повагом сповіщає нам свої міркування. Аж потім починаєш розуміти, наскільки описува-на картина природи є суголосною з роздумами публіциста.

"Дощ закінчився, і озеро з сір о-статевого стало жовтаво-прозо-рим, — провадить він. — Воно тепер покоїться. Воно перебуває в собі. Самодостатнє. Свої рамки воно виповнює, а поза них виходити не по-требує. Це рівновага. Людям з хворими нервами треба сюди їздити. В наш вік функційности кожному бракує саме і передусім виповнености рамок"85. У природі автор побачив ту гармонію й виповненість, якої так бракує людському суспільству. Цивілізація поглинає культуру. Лю-дина перетворюється на функцію. Ідея "вічно селянського" і є способом повернення до природності, рівноваги, виповненості людського життя.

Таким чином, образ природи, пейзаж, картина дощу на озері, барвисте описана публіцистом допомагає осягнути його головну ідею, унаочнити її, зробити досяжною і приступною для читачів.

3) Журналістика широко користується ремінісцентинми образа-ми, тобто створеними класиками літератури й сучасними письменника-ми, наповнює їх новим понятійним смислом, використовує наявний у них семантичний потенціал для розбудови інтелектуального сюжету чи прагматичної концепції.

Сучасна наука для позначення елементів і частин іншого тексту, що включені в даний і стали його невід'ємною змістовою частиною, ви-робила поняття інтертекстуальності. Інтертекст — могутній спосіб ак-тивізації читацького сприйняття та конденсації авторської думки, адже в даному випадку за допомогою стислої парафрази текста-джерела здійснюється відчутне нагромадження змістових значень в основному тексті. Теорія літератури вважає інтертекстуальність властивістю всіх художніх творів. Очевидно, не варто поширювати цю думку на жур-налістику в цілому, зокрема на інформаційну, але на вищих рівнях масово-інформаційної діяльності поява інтертекстуальності неминуча.

Мистецтво інтертекстуальності (використання ремінісцентних образів) демонструє Максим Рильський (1895-1964) у книзі нарисів "Вечірні розмови", що, починаючи з 1960 року, й до кінця життя друку-вав в газеті "Вечірній Київ". У заголовному нарисі "Святковий подару-нок", розповідаючи читачам про відкриття першої лінії Київського ме-трополітену й маючи на меті протиставити нове, сучасне й старе, патріархальне місто, автор використав для створення образу старого Києва відоме оповідання М. Лескова.

"Хто читав, — починає М. Рильський, — "Печорські антики" Лескова, — російського письменника, у якого українська тема посідає дуже поважне місце, — той може собі уявити патріархальний Київ сере-дини минулого століття з його дерев'яними будиночками, "що ліпились по урвищах над дніпровою кручею", місто, на вулицях якого не диво було побачити чумацьку валку, місто, де єдиним, власне, видом транс-порту були однокінні та парокінні візники, що інколи загрузали в калю-жах, не гірших за славетну миргородську"86.

Сутність авторського прийому полягає в тому, що М. Рильський не створює свого образу старого Києва, а лише активізує вже наявний

у читацькій свідомості образ, узятий з твору М. Лескова, добре відомо-го киянам. За допомогою такого підходу вдається досягти реалізації го-ловної публіцистичної ідеї: протиставити сучасне й історичне, відтінити здобутки дня нинішнього.

У наведеному місці використано ще один ремінісцентний об-раз — славетної миргородської калюжі. У даному випадку автор ак-тивізує читацькі знання творчості М. Гоголя (1809-1852), у книжці яко-го "Миргород" (1835), у "Повісті про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никофоровичем" описана як найвизначніша прикмета цього міста — величезна калюжа посередині його центральної площі.

Розмову з читачем про проблеми освіти й завантаженість учнів шкільним програмовим матеріалом, заучування якого не залишає часу ні в театр сходити, ні нову книжку прочитати, М. Рильський починає в нарисі "Бідний малий