Реферат на тему:

Іван Франко і Наталія Кобринська біля витоків української жіночої преси. Друга половина ХІХ ст.

План

Мета роботи.

Українська жіноча преса в Галичині до появи “Першого Вінка”.

Боротьба галицького жіноцтва за організацію жіночого друкованого видання:

а) Іван Франко і Наталія Кобринська в організації жіночого альманаху “Перший Вінок”;

б) альманах “Перший Вінок”, відгуки на його прояву;

в) заходи Наталії Кобринської та Івана Франка в організації “Жіночої бібліотеки”;

г) випуск трьох книжок “Нашої Долі”.

Висновки.

Тези

Найбільшу роль у розвитку української культури відіграв І.Франко. Він уособлював в собі геніального поета, дослідника історії літератури та мистецтва, працівника і організатора вітчизняної періодики, засновника першої в Україні політичної партії. І. Франко уважно стежив за талановитою українською молоддю і докладав чимало зусиль, щоб допомогти їй у подоланні тих перешкод, які завжди стоять перед початківцями. Тому можемо назвати І. Франка вихователем українських письменників.

Особливу роль в житті Н. Кобринської відіграв І. Франко. Посилаючись на художню та наукову спадщину та численне листування І. Франка, дослідники та історики української культури чомусь зводять творчі стосунки письменника та Н. Кобринської до проблеми учитель – учень: вона нібито була його ученицею в усьому – і в літературній творчості, і в громадській діяльності. Це не зовсім тактовне твердження, бо залежність починаючого письменника, наприклад, від волі вже визнаного, знищить його творчу особистість, зробить його, в кращому випадку, тінню відомого письменника.

Це прекрасно розумів Іван Франко, тому він ніколи не втручався в особисте творче життя початківців. Наталія Кобринська була під впливом Івана Франка, але це були самостійні особистості, які з повагою ставилися одна до одної, однак при цьому оберігали свою творчу незалежність. Цьому є чимало підтверджень у світовій літературній спадщині.

Наталія Колринська та Іван Франка були тими громадськими і літературно-мистецькими діячами , які перші в українському суспільстві повели мову про необхідність створення національної преси, яка мала на меті не тільки сприяти боротьбі українських жінок за право отримувати гідну освіту, але й бути об’єднуючою силою. За ініціативою Наталії Кобринської вдалося видати альманах “Перший Вінок” і три книжки “Надої Долі”.

Варто відзначити, що Іван Франко підтримував Наталію Кобринську у її громадській діяльності, але в той же час дозволяв їй працювати самостійно. І хоч цілі Наталі Кобринської і Івана Франка часто співпадати, методи досягнення цих цілей були в них абсолютно різні.

В роботі автор простежує важкий процес залучення українського жіноцтва до літературної творчості, до боротьби за свої права засобами художньої літератури. Особливу увагу звертається в роботі на подолання Наталією Кобринською і усім галицьким жіноцтвом опору їхньої діяльності з сторони консервативних та реакційних кіл частини української інтелігенції. Окрім того в роботі приділено увагу важливому для жінок питанню – залученню їх до освіти, до активної громадсько-політичної діяльності, участі у вічевому русі і боротьбі з правовою дискримінацією жінки.

Рецензія

Розвиток української культури, і в першу чергу літератури, не можливо собі уявити без участі в нім Івана Франка. Геніальний письменник і науковець, відомий в Галичині та за її межами громадський діяч. Іван Франко відіграв значну роль в організації українських періодичних і неперіодичних видань, метою яких було засобами літератури виховання патріотичних почуттів та естетичних смаків українського суспільства, а також залучення його до спільної боротьби за державну незалежність України. Особливу роль відіграв І .Франко в допомозі українському жіноцтву зайняти належне їм місце в українській літературі та журналістиці, залучивши його не тільки до організації жіночої преси, а й до загальноукраїнського літературного процесу. Саме таку мету поставила перед собою молода дослідниця Ольга Баранецька, зупинившись на висвітленні питання взаємовпливів І.Франка та Н.Кобринської. Критично розглянувши вже існуючий в нашій літературі погляд на роль І.Франка в становленні літературного обличчя багатьох українських письменниць – У. Кравченко, К. Попович, О. Кобилянської та ін. – нібито вирішальну роль в їхньому письменницькому становленні відіграв І. Франко, одночасно ігноруючи їх самостійний шлях в літературу. Ольга Баранецька на прикладі взаємозв’язків І. Франка та Н. Кобринської сміливо стверджує, що Н. Кобринська швидко звільнилася від впливу І. Франка, пішла в літературі та громадській діяльності своїм шляхом, утвердившись і як письменниця, і як організатор незалежної жіночої преси та видавничої справи. Для захисту своєї думки вона опрацювала і критично осмислила значний науковий та літературний матеріал, залучивши й такий важливий як листування.

Робота Ольги Баранецької має чітку структуру. Кожен із розділів її наукового дослідження окреслює певне коло проблем, висвітлення яких сприяє розкриттю теми в цілому. Завдяки ґрунтовному осмисленню теми, авторці вдалося не просто навести численні приклади з життя та діяльності Н. Кобринської, але й дати їм належну оцінку.

Досить вдалою і сміливою є спроба використати рідкісні, малодоступні архівні матеріали й праці відомих в Галичині у другій половині ХІХ ст. письменників і громадських діячів, що зробило можливим повністю вирішити основну проблему роботи.

В історії української культури важко назвати такого діяча, який уособлював би в собі геніального поета, дослідника історії нашої літератури та мистецтва, діапазон зацікавлень якого далеко виходив за межі української науки, невтомного працівника і організатора вітчизняної періодики, засновника першої в Україні політичної партії. Саме такою постаттю є в нашій культурі Іван Франко. Частина написаного ним, частина його літературної та наукової спадщини, увійшла в п’ятдесятитомне зібрання творів, але більша частина ще чекає свого видання** Мається на увазі зібрання творів у