У студійному фотопортреті широко представлені різновиди цього жанру. Прихильником експресивного портрета був М. Шерлінг: на його знімках люди найчастіше були представлені в бурхливому внутрішньому русі. Не випадково цей майстер як моделі обирав тих, хто від природи наділений могутнім темпераментом: письменника Леоніда Андрєєва, режисера Всеволода Мейерхольда, співака Федора Шаляпіна. Портретистом-ліриком зарекомендував себе А. Штеренберг. Використовуючи світлову гамму, він віддавав перевагу надкрупним планам в знімках: на них ми бачимо в більшості випадків тільки голову людини. Особливу роль в цих портретах виконують очі.

Всі названі різновиди студійного портрета, звичайно ж, не вичерпують багатства його проявів. Їх перелік тільки підтверджує, що жанрова різноманітність тісно взаємозв'язана з творчими індівідуальностямі окремих крупних фотопортретистів. І ще одна важлива обставина: навіть така, здавалося б, традиційна художня форма, як студійний портрет, проявляє певну тенденцію до змін. Причому вони продиктовані не тільки еволюцією у фототехніці, але і в значить, ступені змінами в смаках.

Студійний портрет сьогодні складає одну половину жанру. Інша його половина віддана портрету репортажу, що є частиною документального фотомистецтва. У таких популярних жанрах фотожурналістики, як нарис, серія, репортаж, все частіше зустрічаються знімки-портрети учасників реальних життєвих подій. На відміну від студійних творів, де автор має нагоду фотографічними засобами всерйоз перетворити зовнішні дані людини, тут сильно документальний початок.

У портреті репортажу найчастіше автор представляє глядачу основних героїв свого оповідання. Від цього, як вважають деякі, страждає динаміка розвитку фотосюжету, проте виграє його глибина, посилюється особовий початок відображених подій. Нерідко саме кадр-портрет є ключовим у фотонарисі, додає йому істинне значення, визначає силу його звучання. Проте навіть в руслі власне портретного жанру, існуючого у формі одиночних знімків, все більше місце займають твори, зняті репортаж, тобто не в студійних, а в реальних життєвих умовах. Еволюція жанру в цю сторону пояснюється прагненням до повнішого віддзеркалення тісного зв'язку між людиною і його справою, оточуючої його звичним середовищем, рідним будинком і т.д. Була пора, коли включення в композицію фотопортрета атрибутів професії людини, що знімається, здавалося деякою умовністю. Тепер відкритий, майже демонстративний зв'язок людини і його справи, обстановки, в якій він живе, стає звичною. Портрет репортажу по-новому освітив і деякі інші сторони існування жанру, зокрема, питання про парний, потрійний і груповий портрети. Довгі десятиліття студійний портрет з чималим працею формував естетичні принципи цих різновидів творчості, шукав умовну логіку з'єднання двох або декількох людей в єдине ціле. Сьогодні в результаті бурхливого розвитку різновидів репортажів портрета вимоги до побудов багатофігурних знімків стали значно простіше. Тепер уже не тільки естетичні, але і реальні, життєві критерії стають підставою для показу двох або декількох людей в одній портретній композиції.

5. Період становлення фотографії.

В період свого становлення (1839-40-е рр.) фотографія розглядалася лише як засіб отримання точних копій з оригіналу. Неоднозначно до "технічного" засобу фіксації зображення підійшли представники образотворчого мистецтва. Рання фотографія імітувала прийоми живопису в традиційних для неї жанрах портрета, пейзажу, натюрморта. Високих мистецтв, результатів, прєїм. у жанрі фотопортрета, досягли Д. Хилл, Дж. М. Камерон (Великобританія), Надар (наст. прізвище Р. ф. Турнашон, Франція), А. І. Деньер, З. Л. Льовіцкий, А. О. Карелін (Росія) і ін. Д. Хилл (1802-1870), названий "батьком художньої фотографії", першим показав специфіч. можливості іськ-ва фотографії, створюючи документально правдиві фотогр. образи. Дж. Камерон (1815-1879) - представниця романтіч. напрями, автор замечат. портретів. Найбільш значить, досягненням Надара (1820-1910) стала портретна галерея його знаменитих сучасників - композиторів, художників, письменників і ін. А. М. Деньер (1820-92), З. Л. Льовіцкий (1819-98), сприйнявши від живопису майстерність аналізу людської індивідуальності, зробили важливий крок на шляху дослідження разліч. знімальних ефектів (освітлення і ін.) для достовірної передачі документально відтворених рис особи портретіруємого.

У перші роки після свого виникнення (період дагеротипа) фотографія була віднесена громадською думкою і фахівцями з різних областей культури до числа забавних дрібничок. Фотографія цього періоду не володіла ще ні документальністю, ні інформативністю, ні свободою світлових рішень і знахідок, тобто жодної з тих особливостей, які сьогодні теорія розглядає як визначаючі для фотографії. Розвиток фотографії багато в чому визначали суспільні потреби. Виникнення газетної індустрії направило фотографію в русло репортажності. В той час, коли на основі фотографії з'явилися перші "рухомі картинки" (кіно), сам фотознімок був скромним документальним свідоцтвом, поступаючись у виразності і вишуканості живопису і графіку.

6. Друга половина 19-го століття.

У 2-й половині 19 в. техніч. і науч. досягнення у області фотографії привели до виникнення нових прийомів, характерних тільки для фотографії. Одним з новаторів був англ. майстер О. Рейландер (1813-75), що змонтував аллегоріч. композицію "Два життєві шляхи" (1856) з 30 негативів. Кращим майстром дитячого фотопортрета був визнаний англ. письменник Л. Керролл (наст. ім'я Ч. Доджсон; 1832-98; автор "Аліси в країні чудес"). З 1860-х рр. розповсюдилася техніка натурного фотографування. До 1920-х рр. вона розвивалася у дусі імітації живописного пейзажу: Р. Ламар (Франція), Л. Міссон (Бельгія), А. Кейлі (Великобританія) і ін. Етнографіч. натуральна фотографія 2-й половини 19 в. ставила перед собою за мету