Різниця між двома такими видами матеріалів зрозуміла кожно-му, однак при читанні численних текстів бачимо, як непомітно зни-кають ці межі, і в результаті реклама поглинає власне пресу, підри-ває її престиж.

4. Спротив центрам економічної влади

Якщо журналісти вміють або вчаться вести діалог з політичною владою, то вони у той же час майже обеззброєні у порівнянні з економічними структурами.

5. Ідеологія комунікації

Сьогодні проблема не в інформації, а в комунікації. Небезпека пов'язана з тим, що сучасна техніка надає інформації безмежні можливості розвитку, аж до того, що ця інформація поступово ри-зикує втратити свою самобутність, знаходячись у середині розга-луженого комунікаційного комплексу.

Проблема в тому, як уникнути того, щоб журналісти не стали «суперкомунікаторами» і не втратили в цій трансформації те, що сьогодні складає суть їх професії і в результаті забезпечує всю її принадність.

6. Політична влада і журналістика

Ця проблема пов'язана із зміною статусу комунікацій у нашому суспільстві. Ще вчора політична влада була якщо не оточена по-вною секретністю, то в усякому разі замкнутою на самій собі і май-же не «відкривалась».

Нині становище докорінно змінилося, і тепер самі політич-ні влади постійно пояснюють свої дії, виступають «комунікаторами», ризикуючи тим самим перетворити журналістів на підручних в новій іпостасі, а саме - «інформаційних підруч-них».

Сьогодні політичні діячі і журналісти утворюють головну дійо-ву пару в широкому комунікативному просторі, причому в такій мірі, що вже важко зрозуміти, хто ж тут кого підтримує.

7. Конкуренція у межах системи ЗМ1

Конкуренція між засобами масової інформації завжди існувала, але вона набуває сьогодні особливого характеру в зв'язку з невід-повідністю, яка існувала між постійним розширенням комунікати-вного простору і тим фактом, що більша частина інформації над-ходила від одних і тих же телеграфних агентств дальнього і близь-кого закордоння. Тому журналісти опинилися в умовах нерівності, що змушує їх докладати ще більших зусиль для того, щоб хоч якось відрізнятися одне від одного.

Самі ж журналісти, причому більше, ніж будь-коли, присвячу-ють чимало часу прискіпливому вивченню творчості своїх колег, прагнучи зрозуміти, як ті чи інші з них при більш-менш однаково-му стартовому матеріалі примудряються виділитися своєю кінце-вою продукцією.

Усе цс зовсім не відповідає законам будь-якої раціональної ло-гіки і найчастіше нічого спільного не має із завданням інформу-вання, що стоїть перед всією системою журналістики.

1.5. Історія газети.

Перш за все слід вияснити саме значення терміну « газета». Походження терміну газета пов’язують з назвою італійської монети gazzetta, за яку звичайно продавали рукописні звіти новин, які появилися у 15 ст. у Венеції. Як різновид видання газета була сформована у Європі на початку 17 ст. після заснування Т. Рекардо в 1631 р. французької « La Gazette».З середини 17 ст. почали виходити щоденні газети ( 1661р.- у Німеччині, 1702 р. – у Англії).[ Кушнаренко].

На українських землях, у порівнянні із західноєвропейськими країнами, преса з'явилася на 150 літ пізніше. Важливі події з українського життя мали відгук і оцінку впродовж довшого часу лише на сторінках західноєвропейської преси. Так, повстання Богдана Хме-льницького (1648), перемоги і творення Української дер-жави знайшли відгук і освітлення на сторінках англійсь-кої, французької, німецької та ін. преси. Так само в цій же пресі можна було зустріти й інші відомості з українських земель.

Різні історики по-різному підходять до питання періодизації розвитку української журналістики. Романюк подає наступну періодизацію:

Перший період. Зародження й становлення ук-раїнської журналістики (від найдавніших часів до се-редини XIX ст.): передісторія української журналісти-ки, харківська періодика початку XIX ст., альманаховий період (ЗО—40-ві рр. XIX ст.), зародження жур-налістики на західноукраїнських землях, преса буржуазної революції (1848—1849 рр.), українська преса 50-х рр. XIX ст.

Другий період. Формування журналістських си-стем {60—90-ті рр. XIX ст.): бурхливий розвиток пре-си на західноукраїнських землях та її занепад на Над-дніпрянщині; літературні альманахи, збірники, кален-дарі; системи народовської, революційно-демократич-ної і робітничої преси; сатирична, молодіжна, просвітницька, галузева і провінційна періодика, ін-шомовна преса.

Третій період. Українська журналістика епохи пер-шої народної революції (1898—1905 рр.): західноук-раїнська журналістика на рубежі століть; функціону-вання національно-демократичної, радикальної преси; періодичні видання культурно-просвітницьких това-риств; становлення української еміграційної преси.

Четвертий період. Українська журналістика 1905— 1914 рр.: післяреволюційне відродження преси на Над-дніпрянщині; зростання кількості періодичних видань у Галичині, на Буковині та в Закарпатті; україномовні та російськомовні (присвячені проблемам України) пе-ріодичні видання поза етнічними теренами українських земель у Російській імперії; видання політичних пар-тій; зародження преси самвидаву; національно-патріо-тична преса на західноукраїнських землях.

П'ятий період. Українська журналістика в період Першої світової війни (1914—1917 рр.): умови функ-ціонування української преси на всіх етнічних землях; російські репресії проти української преси на Над-дніпрянщині; преса полонених українців у таборах Ав-стро-Угорщини та Німеччини; іншомовна преса, при-свячена українським проблемам.

Шостий період. Українська преса періоду рево-люцій у Росії та національно-визвольних змагань України (1917—1920 рр.): Лютнева революція у Росії і свобода друкованого слова; преса Українських Січових Стрільців; відновлення української преси в централь-них містах; преса доби самостійності УНР і ЗУНР; суспільно-політична преса поза етнічними межами Ук-раїни; іншомовна преса, присвячена українській справі га Українській державі; функціонування преси під час українсько-російської та українсько-польської війн; початок комуністичної та офіційної радянської преси на українських землях.

Сьомий період. Преса радянської України (20— 30-ті рр.): боротьба преси за своє існування; лік-відація органів української національної преси, в тому числі й соціалістичної; доба українізації та відрод-ження; утвердження та становлення тоталітарної преси у радянській Україні.

Восьмий період. Західноукраїнська преса 20—30-х рр.: національно-патріотична журналістика; видання політичних партій, культурно-просвітницьких товариств; релігійна, галузева, молодіжна та сатирична преса.

Дев'ятий період.