Якщо, приміром, окреслюємо межі негативного явища, то дуже важливо бачити причини, які його породжують. Але трапляється й так, що зібрані факти з позитивним зарядом добираються без ура-хування наукової методології, тоді ефективність виступу журналі-ста дорівнює нулю. До такого типу неточної інформації, в якій не може бути мови про принцип правдивості, належать публікації, де використовуються розрахунки господарських результатів у проце-нтах. Згадаймо, як не так давно рясніли в газетах, звучали по радіо і на телебаченні переможні реляції з колгоспних ланів та заводсь-ких цехів.

Звичайно, завжди потрібна повна і правдива інформація. Це -основа методології дослідження і мотивації творчості. Соціальна інформація може бути правдивою лише тоді, коли вона є повною і в цьому розумінні - точною. Чи мають журналісти громадянську мужність визнати, що продукуються нерідко статті, де є невірні факти, висловлюються думки, які не відповідають часу, реальному розвитку суспільства?

У більшості випадків неточності подібного типу йдуть від не-повного дослідження фактів чи явищ, від збігу деяких ознак чи елементів явища. Так само як не можна уявити куб у двох вимірах, так і суспільний факт не може бути представлений у одномірному або двомірному визначенні. Від журналіста чекають не тільки іс-тини, а й повного відображення дійсності - це основний предмет нашого дослідження, нашої творчості.

Точність завжди повинна бути тісно пов'язана з мотивами жур-наліста, з його гіпотезами і добросовісністю. Справжня публіцис-тика не допускає навмисного викривлення фактів та явищ. Без цього найважливішого етичного принципу порушуються основи взаємин автор - творець - аудиторія, перестає функціонувати або деформу ється дія всіх інших факторів. Звичайно, й у недобросовісних жур-налістів часто-густо знаходимо гострий образний стиль, логічну конструкцію публікації, оперативність інформації, але в такому випадку виступ у -пресі веде до дезорієнтації, обману, має місце відсутність елементарної порядності.

Поняття професійної моральності - це особлива сукупність спеціальних норм моралі, а також додаткові норми, правила і принципи поведінки, прийняті в тому чи іншому колективі пра-цівників.

Полеміка, яка час від часу виникає в наукових колах, незва-жаючи на різні позиції сторін, призводить до думки, що мораль-ні норми, правила та принципи конче необхідні у будь-якій про-фесії, а надто у сфері творчій, де вони відіграють свою суспіль-ну роль. З повним правом цей висновок можна віднести до жур-налістики. Відомо, що вплив будь-якої публікації, її соціальний ефект залежать значною мірою від особи автора, його престижу й авторитету.

Чому ми завжди шанували й шануємо наших кращих публіцис-тів, таких як Михайло Драгоманов, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Павлик, Симон Петлюра. Тому що творець завжди сприй-мається як цілісний образ в усьому його культурному, політичному та моральному виявленні, у єдності справи і слова.

З повним правом можемо твердити, що у цих рядках висловле-но стислу формулу журналістської етики. Суть цього поняття ви-ходить далеко за межі професійних обов'язків, добросовісності, точності, правдивості, об'єктивності та відповідальності.

Професор Ясен Засурський (Москва), зокрема, надає великого значення проблемі журналістської етики як важливому фактору ефективності публіцистики. Проблеми етики, як підкреслює він, є надзвичайно важливими з професійної точки зору, особливо у справі навчання журналістів, виховання в них духу справжньої мораль-ності, авторитету професії, а з авторитетом журналістики пов'яза-на й дієвість преси.

Поняття справжньої журналістської етики є багатогранним. У різних авторів знаходимо різні тлумачення журналістської етики, до якої входять:

О правдивість;

О переконаність і принциповість;

О організованість і дисципліна;

1.5. Історія газети.

Перш за все слід вияснити саме значення терміну « газета». Походження терміну газета пов’язують з назвою італійської монети gazzetta, за яку звичайно продавали рукописні звіти новин, які появилися у 15 ст. у Венеції. Як різновид видання газета була сформована у Європі на початку 17 ст. після заснування Т. Рекардо в 1631 р. французької « La Gazette».З середини 17 ст. почали виходити щоденні газети ( 1661р.- у Німеччині, 1702 р. – у Англії).[ Кушнаренко].

На українських землях, у порівнянні із західноєвропейськими країнами, преса з'явилася на 150 літ пізніше. Важливі події з українського життя мали відгук і оцінку впродовж довшого часу лише на сторінках західноєвропейської преси. Так, повстання Богдана Хме-льницького (1648), перемоги і творення Української дер-жави знайшли відгук і освітлення на сторінках англійсь-кої, французької, німецької та ін. преси. Так само в цій же пресі можна було зустріти й інші відомості з українських земель.

Різні історики по-різному підходять до питання періодизації розвитку української журналістики. Романюк подає наступну періодизацію:

Перший період. Зародження й становлення ук-раїнської журналістики (від найдавніших часів до се-редини XIX ст.): передісторія української журналісти-ки, харківська періодика початку XIX ст., альманаховий період (ЗО—40-ві рр. XIX ст.), зародження жур-налістики на західноукраїнських землях, преса буржуазної революції (1848—1849 рр.), українська преса 50-х рр. XIX ст.

Другий період. Формування журналістських си-стем {60—90-ті рр. XIX ст.): бурхливий розвиток пре-си на західноукраїнських землях та її занепад на Над-дніпрянщині; літературні альманахи, збірники, кален-дарі; системи народовської, революційно-демократич-ної і робітничої преси; сатирична, молодіжна, просвітницька, галузева і провінційна періодика, ін-шомовна преса.

Третій період. Українська журналістика епохи пер-шої народної революції (1898—1905 рр.): західноук-раїнська журналістика на рубежі століть; функціону-вання національно-демократичної, радикальної преси; періодичні видання культурно-просвітницьких това-риств; становлення української еміграційної преси.

Четвертий період. Українська журналістика 1905— 1914 рр.: післяреволюційне відродження преси на Над-дніпрянщині; зростання кількості періодичних видань у