У такому контексті стає зрозумілою й вимога до преси, що міститься у згадуваній постанові про кооперацію:

“ЦК пропонує редакціям всіх центральних та місцевих газет організувати систематичне висвітлення діяльності кооперації. Посилюючи боротьбу (за прикладом “Правди”) проти конкретних винуватців безгосподарності... преса повинна разом з тим ширше висвітлювати позитивний досвід роботи тих кооперативів, що досягли реальних наслідків у раціоналізації постачального апарату, у створенні правової бази та в організації масової участі робітничих споживачів у контролі та в сприянні роботі”.

Реалізуючи цю установку, “Вісти...” запроваджують 28 вересня нову й дуже показову рубрику: “Наші розслідування”. Органи преси з санкції їхніх засновників прирівнюються до слідчих органів. Посилюється обстановка насильства, тотального стеження, доносительства через газету. Лист до редакції наближається за своїм значенням і наслідками до заяви до НКВС.

Цей красномовний приклад набуває особливого забарвлення, якщо згадати, що на той час редакції газет мали в своєму активі на загал сотні тисяч робсількорів.

Партійна преса УРСР ревно взялася до справи, не шкодуючи ні зусиль, ні газетної площі. Робилися величезні передрукування з “Правды” (18 вересня), а 25 вересня цілий розворот було присвячено темі:

“Луганський ЦРК - на гальмах опортунізму (! - авт),, без масового робітничого контролю”.

Так звичайні крадії, яких треба було змусити відшкодувати нестачу й зняти з роботи або відправити до суду й в’язниці, отримують статус політичних ворогів. Нагнітається психоз: “Громадське харчування - в катастрофічному стані”. Розворот закінчується нібито конструктивним за намірами матеріалом: “Бригада “Вістей” пропонує” - але головна ідея пропозиції полягає не в збільшенні виробництва товарів першої необхідності, а в ширшому розгортанні робітничого контролю за їх розподілом.

Одна за одною друкуються тематичні полоси, де розслідуванню піддаються торгівля м’ясом, рибою, хлібом (18 жовтня), рибними виробами (29 жовтня), хлібопекарській справі (1 листопада). Далі - більше: вже у наступному номері, 2 листопада трапляється неймовірне, газета піддає критиці органи радянської влади, де теж, виявляється, засіли вороги:

“Міські ради не борються за поліпшення робітничого постачання. Дніпропетровська, Луганська та Константинівська міськради не використовують директив партії для кращого налагодження роботи кооперації”.

Це був якісно новий рівень політичної кампанії. Подібні висновки, та ще й висвітлені в пресі, означали розширення простору політичної (тобто публічної, із застосуванням преси) боротьби з тими, хто зволікає з виконанням партійних вказівок. Зрозуміло, що без прямої команди “зверху” піддати критиці перелічені радянські органи газета не могла б дозволити собі подібну сміливість.

Новою була й практика послідовного, наполегливого повернення газети до теми. 12 грудня “Вісти...” знову висвітлювали справи постачання робкоопами риби, м’ясопродуктів, вимагали покращення роботи підприємств громадського харчування.

Подальші події навіть на прикладі цього невеликого, але важливого сектору суспільного життя показують, як розкручувався величезний механізм сталінського тоталітаризму і як партійно-радянська преса сприяла його розкручуванню.

Початок “холодної” громадянської війни в СРСР у 1929-1938 рр., прямим жертвами якої (не меншими від “гарячої” у 1917-1922 рр.) були мільйони безневинних репресованих громадян, спричинило несприйняття селянством нового повороту аграрної політики уряду, вірніше - ЦК партії. Розгром селянства, кардинальні зміни усталених форм його існування, як вони склалися на протязі століть і останніх п’яти-семи років, мав наслідком голодомор 1931-1933 рр. А починалися ці процеси безпосередньо влітку 1930 р.

Партійно-радянська преси зіграла в цих трагічних подіях ганебну роль пропагандиста, агітатора й колективного організатора жорстоких політичних катаклізмів. Відступаючи від загальнолюдських цінностей, згодившись із спекулятивним протиставленням інтересів робітничого класу і всього суспільства, ця преса стала на шляхи самознищення. Поза даною політичною системою вона існувати не могла - і, зрештою, не змогла. Наскільки роль “гвинтика” перекрутила завдання і місце журналістики в суспільстві, яскраво свідчить такий факт. Навесні 1918 р., під час напружених дискусій в Москві й Таганрозі щодо організаційних засад створюваної компартії України, московську пресу було залучено до участі в брудній політичній грі. 9 травня “Правда” для зовнішнього вжитку надрукувала цілком пристойний матеріал про те, що ЦК РКП(б) обговоривши питання про виділення особливої української компартії із рядів РКП, не знаходить ніяких заперечень проти створення УКП, тому що Україна є самостійною державою. Це рішення було ухвалене 3 травня на засіданні ЦК РКП під головуванням В. Леніна. На цьому ж засіданні було прийняте інше рішення, для внутрішнього обігу: московський ЦК схвалив ідею створення КП(б)У, однак рекомендував твердо отримуватися лінії на створення компартії в Україні як частини РКП, і лише з тактичних міркувань проголосити у відкритій пресі про лояльне ставлення до її організаційну незалежність. (Див. Є. П. Юрійчук. Становлення і характер радянської влади в Україні. Історико-правові аспекти. (1917 - 1922 рр. - К., ІЗМН, 1998).

Безліч прикладів показує, як роль служанки партії влади принижувала високе покликання преси в суспільстві. Так, у роки громадянської війни партія й уряд з Москви віддали наказ про масове вилучення церковних цінностей, і преса взяла якнайактивнішу участь у цій справі. Номер за номером газети писали, скільки кілограмів золоті, срібла було вилучено в якому районі, з якого саме храму, а також наголошували, хто тут веде перед, а хто відстає. Нібито коштовності вилучалися для потреб голодуючих, але саме розподіл їжі, врешті використання одержаних грошей ніяк не висвітлювалися пресою, і це фактично підтримувало чутки про те, що насправді церковне золото йде на потреби світової революції,