машинобудування, експлуатаційники - а потім скоординовано, одночасно в “Правде” й кількох інших газетах виходила низка публікацій про причини неякісної роботи певного обладнання чи машини. Місцева преса об’єднувалася з низовою та стінною, а також з подібними виданнями інших регіонів. Так, 16 січня 1932 р. “Луганская правда” повідомляє про те, що заводська преса мобілізується, та висвітлює досвід заводської газети “Ударник” по спільному вирішенню питань покращення постачання робітників підприємства.
Газетярський світ став нагадувати добре відмобілізовану армію, де були взводи, роти, полки, дивізії, і всі вони по команді з штабу виконували свої маневри, що в цілому призводило до небаченої координації зусиль преси на окремих, порівняно вузьких соціальних проблемах.
Ця дуже помітна особливість усієї партійно-радянської преси як типу ЗМІ тоталітарної моделі виявилася вже у перші роки радянської влади. Так, 1 травня 1920 р. кілька впливових газет - центральні “Вісти...” й “Більшовик” та київський часопис “Галицький комуніст” випустили спільне число - газету “Червоний стрілець”. У 1921 р. під час продовольчої кризи одночасно виходили газети “На голод1” у Бердичеві, Богуславі, Борзні, Києві (як вечірня газета), Новгород-Сіверському, Сквирі, Сосниці, Чернігові, Шостці тощо, у Херсоні - “На борьбу с голодом!”. Там, де не було друкарських можливостей, як у Чорнобилі, Умані - відзвітували стіннівками.
З роками цей досвід - по команді згори об’єднувати (за прийнятою тоді мілітаризованою лексикою, мобілізувати) наявні сили - не втратився, і ось тепер він знову став у нагоді.
Одночасно з розгортанням нових активних форм роботи загострився й опір тих, на кого звертали громадську увагу журналісти. В свою чергу газети давали відсіч, часто не дуже аргументовану, але рішучу, спробам принизити новий статус редакцій. Ось два показових приклади цього явища.
“Правда” винесла 11 жовтня 1931 р. на свої шпальти історію про те, що її бригада викрила недоліки в одному з радгоспів. Однак секретар парткому тов. Ципкін не згоджувався скликати партком для заслухування доповіді за результатами перевірок, він дав згоду лише після довгих зволікань:
“По мнению Цыпкина, так как “Правда” совхозом не руководит, заслушивать доклад бригады нет надобности”.
Про подібний опір повідомляє й місцева преса. Так, “Луганская правда”, поінформувавши про викриті недоліки в одній з торговельних організацій, додає про його керівника:
“Он, видите ли, не любит газету и особенно не любит, когда о нем пишут. “Луганская правда” о нем написала. Но это не стало для Каушняка предупреждением” (1932 р., 16 січня).
Однак з плином часу в практиці газет, особливо місцевих, з’явилися нові ознаки посилення тоталітарного тиску - різке зменшення критики та майже повне зникнення повідомлень про заходи, вжиті після опублікування критичних матеріалів.
У 1927 році в “Луганской правде” при значно меншому обсязі критики кількість публікацій по їх наслідках нараховувало в середньому 18 на місяць. У лютому 1932 р. тут не було опубліковано жодного подібного матеріалу, хоча у попередньому місяці - січні тут видруковано близько десяти критичних виступів, з них чотири - по соціальній проблематиці, яка особливо актуальна, а отже вимагає від редакцій повідомляти читачів про вжиті заходи. Про те, що логічний ланцюг “критика-відповідь” був перерваний, свідчить такий приклад. У січні “ЛП” звинуватила один завком профспілки у поганому керівництві торгівлею. У лютому ж пройшло повідомлення про конкурс на кращу крамницю, організований цим профкомом - але без посилання на свій попередній виступ (1932 р., 20 лютого).
Надмірна централізація влади в партії й суспільстві відбивалася у сфері преси відривом, дистанціюванням центральної “Правди” від місцевої преси, приниженням суспільної ролі останньої.
Так, активну позицію зайняв центральний орган партії у здійсненні Звернення уряду та ЦК ВКП(б) до всіх партійних, радянських, господарських та професійних організацій від 29 вересня 1931 року “Про розвиток м’ясної й консервної промисловості”. “Правда” організувала низку публікацій, в яких було поставлено серйозні проблеми - це, втім, не зупинило голоду, що саме насувався на країну. Відгуки цієї загрози (але тільки відгуки) знаходимо на шпальтах центральної газети 17 жовтня 1931 р.:
“Почему консервные заводы Украины не справились с планом третьего квартала? План может и должен быть выполнен... Украинская консервная промышленность, развившаяся за последний год (тобто при непі - авт.) гигантскими темпами, пришла к четвертому кварталу с низкими производственными показателями. Промфинплан за 9 месяцев выполнен только на 60,7 процента”
Газета називає причини, що здаються редакції головними: безгосподарність, невміло поставлена праця, невміння заводських “трикутників” (директор, парторг, профорг) організувати справу.
В цей же час місцева преса України не розгорнула систематичної роботи по організації виконання Звернення. Так, Луганськ було названо в числі міст, де має бути вжито особливих заходів - але “Луганская правда” за перше півріччя присвятила зазначеній проблемі всього 2 матеріали - й ті у другому кварталі.
Кампанійщина, вже згадувана як родова ознака преси тоталітарної моделі, з переходом до нового типу соціальних відносин значно посилилася. Так, Луганський міськком партії та міська контрольна комісія прийняли “Резолюцию объединенного горпарткома и горКК” - “О плане жилищного, коммунального и культурно-социального строительства в городе Луганске на 1932 год” (“Луганская правда”, 1932 р., 18 січня). Планом передбачено ввести 127.000 кв. метрів житла, що забезпечить розміщення 21.100 осіб, та будівництво гуртожитка на 3.500 осіб.
Плани чудові, газети заходилися їх виконувати. Регулярною стала рубрика “По-большевистски осуществить постановление ГПК и ГКК о жилищном строительстве”. 28 та 29 січня виходять матеріали щодо проблем постачання - про використання місцевих будматеріалів, по організаційних питаннях - про необхідність
