Не відставав від своїх сатирично-гумористичних побратимів і "Лис Микита" (Мюнхен, 1947 - 1949), який за зовнішнім виглядом, обсягом і друком дещо схожий на попередній часопис. Серед його публікацій варто зауважити інформації у рубриці "Качка на дроті", іронічний "Щоденник науковця", "Актуальні ілюстрації", "Приказки", "Листування редакції", гуморески, вірші, постійні "Листи до пана посла Стаха Слоніва" Гриця Зозулі, "Нові коломийки" тощо. Цікавими й повчальними були в журналі афоризми під заголовком "З книги мудрости "Лиса Микити". Наприклад: "Коли б дурневі дати розум генія, то він був би геніальним дурнем", "Праця для суспільства - це справа дуже відповідальна - тільки у нас звичайно ніхто ні перед ким не відповідає", "Опортуніст - людина, яка давно зробила те, що кожний віддавна має охоту зробити", "Любов перемагає все - за винятком болю зубів" (ч.6) і т.д.

Традиційні рубрики "Малий фейлетон", "Розваги", "Сторінка гумору та розваги", "Усмішки" і "Веселий кутик", а також своєрідні "Наші шпигачки - пером у болячку", "Невдале глузування", "Прожектором по кутках", "Чудеса в решеті" були притаманні багатьом іншим часописам інформаційного, освітнього, політичного, мистецького чи професійного призначення. Це стосується, наприклад, бюлетеня "Скиталець" у Галендорфі, універсального тижневого журналу "Пу-Гу" (Авгсбург), інструктивно-розвагового журналу українського пласту в Авгсбурзі "Пластун", українського тижневика "Неділя" (Швайнфурт, Ашаффенбург, Авгсбург), часопису "бездержавних в таборі Гайденав" "Луна", церковно-релігійного, літературно-мистецького і наукового щомісячника "Дзвін" (Зальцбург), органу українського студентського товариства "Січ" у Граці "Студентський клич", літературно-мистецького видання "Сьогодні" (Авгсбург), півтижневика політики, економіки, культури і громадського життя "Українські вісті" (Новий Ульм).

Якщо розглянуті сатиричні часописи, що друкувалися в таборах для переміщених осіб в американській окупаційній зоні на терені Німеччини й Австрії, мали непогану видавничу базу, то складнішим виявився шлях до рідного слова у таборах українських військовополонених, які розташовувалися в Італії (Местро, Беллярія, Ріміні, 1945-1947) та Великій Британії (Горблінг, Мілденгол, Ботсдейл, Паркгейт, Сліфорд, Вульфокс Лодж, 1947-1948). У цих країнах зафіксована поява таких сатирично-гумористичних часописів, як "Мокрим рядном" (Местро) й "Оса" (Ріміні, Лондон). Останнє видання "жалило що два тижні" й навіть спромоглося перелетіти слідом за колишніми дивізійниками через океан на Британські острови. Незмінним редактором "Оси" був Володимир Каплун (знаний гуморист, який виступав під псевдонімом Фидь Юшка, автор численних малюнків і карикатур у пресі). Цікавими були рубрики цього двотижневика: "Агенція "Від вуха і до вуха" повідомляє...", "Таборовий словар", "Товариська хроніка", "Задротанія" (життя й звичаї за дротами у формі віршів), а також окремі сторінки - "Літературно-мистецькі й інші витребеньки" і таборового фольклору "Сійся-родися".

Знайдемо тут гротескні, алегоричні, сатиричні й просто жартівливі дописи, вірші, прозу, під котрими стояли підписи: Фю-Фю, Еф-Еф, Там-там, Бі, Де-Ву, Нім-Чук, Юр, Корок, Шило, Ко-цький, Пшик, Гедзь, Панько Чирєк. Окрасою "Оси" завжди вважалися малюнки й карикатури - здебільшого виконані Орестом Слупчинським (псевдонім Го-Го), але трапляються й інші малярські "витівки", за якими приховувалося авторство таборових жартунів, котрі позначали себе як Ко-ка, М.Ф., Во-ка тощо. Не меншої уваги заслуговують і постійні листи до редакції із незмінним звертанням і в специфічно діалектному забарвленні: "Славайсу! Чесний ридахторцю...", підписані Фидьком Юшкою.

Часопис ніколи не втрачав свого сатирично-бадьорого тону: умів пожартувати і над собою, і над земляками. Так, восени 1945 р. з'явилася замітка "Зима йде" про перспективи просвітніх інституцій у рімінському таборі й нові здобутки самого часопису. Зокрема, відзначалося, що "Оса" нарешті вибилася у "штабові дами", бо закінчився сумний період, коли її, мов якусь там "сироту", вивішували на таблиці посеред табору; віднині тижневик мав поширюватися нарівні з газетою "Життя в таборі" й дістав змогу "залітати в кожне шатро". Було очевидно, що газета "зискала на повазі й сміло дивиться в очі близькій зимі" [27].

"Оса" залишилася вірною своєму дошкульному сміху й політично загостреній іронії, перебравшись до Британії. Це видання завжди прагнуло стояти якнайближче до українського загалу ("діпістів, корпусяків, рімінців, як рівно усіх прочих українців, без різниці віросповідування та партійної приналежності, по всіх закутках земного глобу сущих"). Немарно та непосидюча й кусюча "Оса" разом із дивізійниками-таборовиками перебралася з Італії спочатку до Горблінга, де виступала у вигляді рукописної, мальованої олівцями і фарбами стіннівки і "жалила, коли їй вдасться" за допомогою В.Каплуна і М.Малюжинського. У сьомому числі від 29 червня 1947 р., котрий зберігся в бібліотеці-музеї ім.Тараса Шевченка при Союзі українців у Великій Британії, зазначено, що друкарня називалася "На коліні", а тираж газети був би аж ... 1000 примірників, якби ті всі нулі не перекреслила дбайлива