Для журналіста важливо, щоб експерт сам допоміг йому розібратися в технічній термінології. На жаль, іноді вислови експерта залишаються таємницею для простої людини. Якщо журналіст не пояснив, що мав на увазі експерт, уживаючи той або інший професійний вираз, читач не зрозуміє фахівця і навряд чи знайде в цій статті щось корисне. На відміну від жанру новин, де просто подаються факти або цитуються чиїсь слова, в науковій статті журналіст має багато що пояснювати. Він повинен зустрітися з декількома фахівцями, щоб самому розібратися в проблемі, а також щоб зрозуміти технічні деталі й суть існуючих поглядів на проблему.

Якщо готувати матеріал про повінь у Закарпатті чи розлив хімічних речовин, доведеться взяти інтерв"ю в багатьох фахівців і отримати відповіді на питання, пов"язані з евакуацією людей з потерпілої території, токсикологією, епідеміологією, економікою, станом ґрунтових вод, метеорологією тощо, не кажучи вже про урядових чиновників, з якими також треба зустрітися.

Іноді журналісти обирають так званий кількісний підхід. Він полягає в тому, що всім сторонам надається можливість висловити свою думку щодо певної справи. Це справедливо лише на перший погляд. Може трапитися, що переважна більшість людей, які добре розуміють цю проблему, поділяють лише одну з точок зору. Стаття ж, у разі кількісної рівноваги, додає рівну цінність всім поглядам без винятку. Таким чином, кількісний підхід у статті може дезорієнтувати читача.

Альтернативний підхід пропонує оцінити наукову значущість представлених аргументів і вирішити, наскільки вони переконливі. Для того, щоб зробити це ефективно, журналіст повинен або сам добре розбиратися в проблемі, або регулярно консультуватися з експертами. Однак, і в цьому разі необхідно пам"ятати, що експерти можуть ставитися упереджено до цієї справи або бути зацікавленими в збереженні статусу кво з політичних міркувань. При спробі збалансувати різні позиції кореспондент має бути завжди добре обізнаним, а це вже важка задача, бо вимагає постійної самоосвіти.

Робота з ученими також потребує глибокого аналізу наданої інформації, залучення двох і більше джерел, оскільки в Україні навіть традиційно об"єктивні науковці іноді можуть поступитися принципами. "Ми нібито будуємо демократичне суспільство, але фактично задушили свободу тим, що вчені вже опосередковано виявилися під владою грошей – думку вченого сьогодні можна купити! Бо тепер не в теоретичному спорі, а на практиці можна отримати від двох різних професорів дві протилежні рекомендації, скажімо, з вирубки на тій чи іншій території, та й з інших питань, – справа тільки в ціні", – вважає академік Національної академії наук України К.Ситник у матеріалі "Кактус на лужайке", надрукованому у № 10 за 2001 рік у газеті "Кіевській телеграфъ".

Проаналізуйте наведений нижче матеріал. Наскільки зрозумілим є розгляд проблеми для читача? Що вдало або невдало опрацювали журналісти, готуючи цю статтю до друку? Чи можна скоротити обсяг, не викрививши змісту? Запропонуйте власну редакцію тексту.

Костянтин СИТНИК,

народний депутат України, академік НАНУ;

Валентин БАГНЮК,

член Нью-Йоркської академії наук, кандидат біологічних наук

Чи увійдемо в ноосферу?

Нещодавно завдяки складному електронному пристрою у Білому домі прозвучала лекція тяжко хворого, безмовного, але незламного духом англійського фізика-теоретика Стівена Хокінга. У цій знаменитій лекції, що стала відразу ж відома світовому загалу, він глибоко проаналізував теоретичні й соціальні проблеми сучасності й наголосив, що подальша доля нашої цивілізації залежатиме від поступу науки і збереження довкілля. Без радикального розв"язання глобальних соціально-екологічних проблем, на думку вченого, існування людства в наступному тисячолітті стане неможливим.

Перший президент Національної академії наук України Володимир Вернадський висловив основоположну думку про те, що сучасне людство стало рушійною силою еволюції і що лише шляхом трансформації біосфери у сферу розуму – "ноосферу" можливе розв"язання протиріч між цивілізацією і біосферою. А протиріччя ці очевидні й грандіозні. Як показують розрахунки академіка В.А.Ковди, людство в 2 тис. разів активніше впливає на біосферу, ніж решта живого світу. І чи варто цьому дивуватися, коли у світі щорічно спалюється 10 млрд т умовного палива (всього цивілізація спожила 120 млрд. т, дві третини яких – після 1945 р.), що створює величезний техногенний тиск на біосферу. Найтяжчим наслідком цього впливу є глобальне потепління, що спричиняє збільшення в тропосфері вуглекислоти, метану, озону, водяної пари, пилу, які поглинають теплове випромінювання земної поверхні.

Серед джерел емісії вуглекислоти перше місце посідає кам"яне вугілля, якого щорічно видобувається близько 3,5 млрд т. На цьому паливі працюють понад 1300 крупних і безліч дрібних електростанцій, у переважній більшості яких використовуються старі технології, за яких втрачається дві третини енергії. Добування вугілля відкритим способом спотворює ландшафт, піднімає в атмосферу велику кількість пилу, а підземне, що характерне для України, – це брудна й небезпечна праця, яка супроводжується викидами метану або вибухами його в шахтах. Метан же, крім сприяння "парниковому ефекту", виступає і неабияким руйнівником неоціненної для земного життя озонової оболонки у стратосфері. Вважають, що згубно впливають на неї також хлоро- та фторовмісні сполуки.

Який же вихід? Адже ніхто не припинить видобуток вугілля, навпаки – з кожним роком він зростає, особливо в Китаї, Індії, Бразилії. Очевидно, співтовариству економічно розвинених країн слід допомогти цим державам перейти на прогресивніші