Набагато більший "улов" у більшовиків був з Києво-Печерської лаври. Одного ранку вантажні машини, доверху навантажені лаврським багатством, виїжджали із Святих воріт [6]. Для збереження спокою (бували випадки, коли віруючі лягали під машини, щоб перешкодити вивозу коштовностей), уся Лавра була оточена кулеметами. Коли пізніше деякі речі, що являли собою велику історичну і художню цінність, на вимогу Академії наук було повернуто, то багато з них були дуже пошкоджені, тому що в машині дорогоцінний метал втоптували ногами, щоб компактніше її завантажити. Загалом у Лаврі було взято більшовиками не менше 4 пудів золота, майже 4 фунти брильянтів, майже 700 пудів срібла і багато інших коштовностей. Великі дзвони перепилювали електричною пилою прямо на дзвіниці, тому що не було змоги скинути їх на землю. Віруючі люди зі сльозами збирали на пам'ять шматочки металу, щоб потім зберігати їх як реліквію.

Духовні втрати, яких зазнала Україна внаслідок комуністичного правління, величезні. Тільки на території сучасної Черкащини з 1919 до 1969 року. органами влади було закрито майже 700 православних та 5 старообрядницьких храмів, 10 костьолів, 60 синагог, більшість із яких безжалісно знищили [7].

Та, окрім людського безумства, часто причиною нищення нашого духовного надбання буває й людська байдужість або недалекоглядність. Оскільки в Україні багато храмів побудовані з дерева, то, на жаль, часто трапляються пожежі, які призводять до зникнення видатних пам'яток дерев'яного зодчества. Дерев'яні храми дуже поширені, зокрема, у сільській місцевості Центральної України і в Закарпатті. Закарпатські храми особливо й тому цінні, адже більшість старовинних храмів із дерева зроблені без гвіздків і клею. До нашого часу в Закарпатті збереглося лише кілька десятків таких церков, а в середині XVIII століття їх було близько 800 [8]. Архітектура закарпатських храмів ділиться на чотири групи. До першої групи належить бойківська будівельна школа з її тризубими, тридільними, триверхими храмами. У їх побудові проглядають давньоруські традиції. Другу групу складають храми лемківської будівельної школи. Вони теж тридільні, але перекриття зрубів у них втратило свою рівновагу, з'явилася більш динамічна композиція, що створюється нарощуванням висоти зі сходу на захід. Третю групу становлять церкви хатнього типу. В їх основі прямокутний зруб, який об'єднує центральну частину і бабинець (частина храму в кінці, де раніше стояли жінки - "баби"), та квадратний (вужчий або гранчастий) зруб вівтаря. Зруби покриті високими дахами, які своїми формами нагадують сільські житла. За побудовою і розмірами вони повторюють давньоруські храми цього типу кінця ХІІ століття в Чернігівському та Галицькому князівствах. Четверта група храмів - гуцульські хрещаті, одноверхі, а деколи три- і п'ятиверхі церкви. В основі їх плану лежить рівнораменний хрест, де поздовжній ряд приміщень за всією "схід-захід" доповнений з півночі та півдня двома боковими притворами.

Не краща за вогонь і відсутність смаку у новітніх реставраторів. Дерев'яні храми часто покривають бляхою, через що вони нагадують складські ангари. Був випадок, коли стіни старовинного храму оббили горизонтальними дошками, а в церкву вставили сучасні кухонні двері.

Згадуючи дерев'яну культову архітектуру України, неможливо пропустити Макаріївський храм - єдину в столиці дерев'яну церкву. Храм був споруджений на честь 400-річчя мученицької кончини Київського митрополита Макарія. Побудований він на горах Татарки, у 1897 році неподалік від тих місць, де, за переказами, на Щекавицькій горі було поховано "віщого" князя Олега, у місцевості, що носила назву Юрковиця [9]. Місце, де стоїть церква, і зараз вражає своїм "неміським" видом, як і сама церква. За архітектурою храм нагадує безліч подібних церков у сільській місцевості Центральної України. Після революції нова влада забрала у церкви приміщення школи і притулку, а згодом, у 1937 році було заарештовано настоятеля, а церкву пристосували під лимарню, зруйнувавши дзвіницю і купол. Відродження Макаріївської церкви почалося під час війни у 1942 році. У 1947 році храм розписував видатний український художник І.С.Їжакевич. Ікони Божої Матері "Несподівана Радість" і святителя Миколая "мокрого", написані ним для цього храму, стали відомими не тільки в Києві, а й по всій Україні. У 1989 році було розпочато роботи з відбудови куполів храму. Нині храм відновлено у його первісному вигляді, і він живе повним літургійним життям.

Сьогоднішній Київ важко назвати місцем храмів у повному розумінні цього виразу. Безбожна влада знищила більшість того, що мав Київ до революції, і, на жаль, більшість з цього уже не відродити. Відроджується Михайлівський монастир на одноіменній площі. Але, якщо про Трьохсвятительську церкву, що стояла на місці, де зараз знаходиться Міністерство закордонних справ, говорить назва вулиці, на якій знаходиться і сам монастир, то про Покровську церкву, яка стояла до ХVІІІ століття на місці нинішнього пам'ятника княгині Ользі - не говорить ніщо. Більшість жителів нинішньої Шулявки і не підозрює, що раніше тут була чудова церква в ім'я Марії Магдалини (за нинішньою станцією метро "Політехнічна"). Також ніщо не говорить нині і про існування ровесниці шулявського храму - Благовіщенської церкви (нині на її місці спортмайданчик середньої школи №21 по вул.Саксаганського, 64), і про так звану "Залізну церкву" на колишньому євбазі (нині пл.Перемоги), а про Троїцьку церкву на Червоноармійській вулиці в радянські часи нагадувала хіба що назва лазні (теж Троїцька), що колись була неподалік від церкви. Тепер немає вже